Застійна пневмонія (Гіпостатична пневмонія)

Застійна пневмонія – Вторинне запалення легень, що розвивається на тлі локальних гемодинамічних та вентиляційних порушень. Клінічно застійна пневмонія протікає з кашлем, задишкою, виділенням мокротиння, субфебрильною (рідше фебрильною) температурою тіла, появою плеврального випоту. У діагностиці застійної пневмонії першорядну роль грають аускультативні та рентгенологічні дані. У лікуванні застійної пневмонії застосовують антибіотики, бронхолітики, серцеві глікозиди, сечогінні засоби, інгаляції, ЛФК, масаж спини та грудної клітки. При необхідності вдаються до пункції плевральної порожнини або перикарда.

Пневмонія є одним із найбільш часто діагностованих захворювань у пульмонології. Пневмонія може виникати у вигляді первинної, самостійної патології, а також бути ускладненням інфекцій нижніх дихальних шляхів (обструктивного бронхіту, бронхоектатичної хвороби), хронічної серцевої недостатності, станів імунодефіциту. До вторинних пневмоній належить застійна (гіпостатична) пневмонія. Небезпека застійної пневмонії полягає в тому, що вона розвивається у хворих з обтяженим соматичним анамнезом, що призводить до декомпенсації стану, нерідко стаючи безпосередньою причиною загибелі пацієнта.

Патоморфологічною основою у розвиток застійної пневмонії служить застій у малому колі кровообігу. Гемодинамічні розлади супроводжуються порушенням дренажної функції бронхів та легеневої вентиляції. В умовах гіпостазу та гіповентиляції в бронхах накопичується густе та в’язке мокротиння, розвивається умовно-патогенна та патогенна мікрофлора, що викликає розвиток застійної пневмонії.

Як правило, застійна пневмонія виникає у пацієнтів, які мають в анамнезі соматичні захворювання: ІХС, атеросклероз, атеросклеротичний та постінфарктний кардіосклероз, стенокардію, вади серця (стеноз мітрального клапана), гіпертонічну хворобу‏, екстрасистолію, миготливу аритмію, аритмію хвороба, хронічний пієлонефрит, цукровий діабет та ін.

Крім соматичної патології, до розвитку застійної пневмонії привертає вік пацієнтів віком від 60 років; тривале вимушене пасивне становище у ліжку при травмах кісток (переломах кісток тазу та нижніх кінцівок), черепно-мозкових травмах, інсульті, онкопатології, у післяопераційному періоді; викривлення хребта (сколіоз, кіфоз), деформації грудної клітки тощо.

Мікробіологічним субстратом застійної пневмонії зазвичай виступають типові бактеріальні агенти: пневмокок, стрептококи, стафілокок, гемофільна паличка. Застійна пневмонія частіше розвивається в нижніх відділах правої легені, а в деяких випадках буває двосторонньою.

Патофізіологічний механізм застійної пневмонії пов’язаний із пасивним переповненням венозних судин унаслідок порушення відтоку крові. У першій фазі застою розвивається так звана венозна гіперемія легеневої тканини, що супроводжується подовженням та розширенням капілярів з подальшим стисненням альвеол (альвеолярним колапсом). Рентгенологічно дана фаза застійної пневмонії характеризується посиленням легеневого малюнка та зниженням прозорості легеневої тканини.

У другу фазу застою відбувається пропотівання транссудату (рідкої частини крові) із судин у проміжну тканину та альвеоли, що рентгенологічно відповідає картині бронхопневмонії або паренхіматозної пневмонії. У третій фазі застійної пневмонії виникає виражений проміжний набряк, розростання фіброзної тканини з подальшим розвитком пневмосклерозу та бурої індурації легені.

Виразність клінічних проявів застійної пневмонії залежить від ступеня гемодинамічних та вентиляційних розладів, приєднання запального компонента, тяжкості основної патології.

При застійній пневмонії температура може бути нормальною чи субфебрильною; рідше відзначається фебрилітет. Характерна поява кашлю з відходженням слизової або слизово-гнійного мокротиння, кровохаркання, наростаючої слабкості та задишки, зниження толерантності до фізичних навантажень.

За часом виникнення застійна пневмонія може бути ранньою (розвиватися в перші 2-3 дні постільного режиму) та пізнішою (розвиватися в період від 2 до 6 тижнів). Ранні застійні пневмонії часто маскуються симптоматикою основної патології. Так, при інсульті на перший план виходять порушення свідомості та розлади дихання (шумне, аритмічне, клекотливе). При серцево-судинних захворюваннях проявом застійної пневмонії може бути наростання ознак серцевої недостатності.

Застійна пневмонія, частіше, ніж первинна, супроводжується розвитком ексудативного плевриту та перикардиту.

Розпізнавання застійної пневмонії утруднене через малоспецифічність клінічної симптоматики та переважання виразності проявів основного захворювання. Медичні фахівці – пульмонологи, кардіологи, неврологи, травматологи – завжди повинні пам’ятати про можливість розвитку застійної пневмонії у пацієнтів із обтяженим супутнім тлом.

Аускультація легень при застійній пневмонії виявляє жорстке дихання, вологі хрипи в задньонижніх відділах легень. Доказовими ознаками застійної пневмонії є рентгенологічні зміни. Рентгенографія легень дозволяє виявити одно-або двостороннє зниження прозорості легеневих полів, осередкові та фокусні тіні, посилення легеневого малюнка, лінійні тіні (лінії Керлі) у базальних відділах, вузлики гемосидерину, розширення тіні коренів легені.

Наявність випоту в порожнині плеври та серцевій сумці уточнюють за допомогою УЗД плевральної порожнини та перикарда. В інструментальній діагностиці застійної пневмонії важливу роль відіграють дані ЕКГ, ЕхоКГ. Зміни показників периферичної крові при застійній пневмонії мінімальні: відзначається незначний лейкоцитоз із нейтрофільним зрушенням, збільшення ШОЕ. При мікроскопічному дослідженні мокротиння у пацієнтів із застійною пневмонією виявляються групи клітин серцевих вад, що містять гемосидерин.

Алгоритм лікування застійної пневмонії включає боротьбу з бактеріальною інфекцією, регуляцію вентиляції та перфузії в легенях, зменшення набряку. У комплексній терапії застійної пневмонії застосовують антибіотики, відхаркувальні, антиоксидантні, імуномодулюючі препарати, діуретики, серцеві глікозиди, засоби, що покращують метаболізм серцевого м’яза. Призначається киснедотерапія, масаж спини та грудної клітки, інгаляційна терапія, лікувальна гімнастика. Для евакуації мокротиння з трахеобронхіального дерева виконуються санаційні бронхоскопії та бронхоальвеолярний лаваж.

За наявності плеврального або перикардіального випоту показано проведення торакоцентезу та пункції перикарду. Паралельно з лікуванням застійної пневмонії необхідна корекція фонових станів, які послужили розвитку вторинного запалення в легенях.

У пацієнтів, які довго перебувають на постільному режимі, слід приділяти належну увагу попередженню застійної пневмонії. З цією метою необхідна часта зміна положення хворого, виконання пацієнтом активних рухів у ліжку, дихальних вправ. Доцільно проведення перкуторного масажу грудної клітки, баночного масажу, постановка компресів та гірчичників. Ослабленим пацієнтам потрібна організація збалансованого, різноманітного та збагаченого вітамінами харчування.