Зловживання метилфенідатом

Зловживання метилфенідатом – Залежність від метилфенідату (ріталіну). Препарат є психостимулятором, у ряді країн використовується для лікування нарколепсії, СДВГ та деяких інших захворювань. Усуває втому, покращує мислення та настрій, полегшує концентрацію уваги. У великих дозах викликає ейфорію, що нагадує ейфорію прийому амфетамінів. Часто незаконно використовується студентами під час підготовки до іспитів. Можливе звикання. Передозування супроводжується галюцинаціями. При хронічному зловживанні можуть розвиватись психози.

Зловживання метилфенідатом – регулярний прийом психостимулятора метилфенідату, що супроводжується розвитком залежності. Препарат зазвичай вживають підлітки та молоді люди. Приводом першого прийому стає потреба у стислі терміни засвоїти велику кількість матеріалу під час підготовки до іспитів чи пошук незвичайних відчуттів та експерименти з «розширення своїх можливостей». Відповідно до міжнародної угоди ООН цей лікарський засіб відноситься до групи контрольованих психотропних речовин.

Ставлення до препарату у різних країнах різниться. У Росії метилфенідат вилучено з обігу засобів медичного призначення. У Японії, Ізраїлі, деяких країнах Європи, Північної та Південної Америки розглядається як речовина, здатна викликати розвиток залежності, але при цьому широко використовується для лікування СДВГ, нарколепсії та інших захворювань. Залежність від метилфенідату зазвичай виникає при прийомі не схваленими лікарем способами та при вживанні доз, що перевищують терапевтичні. Лікування залежності від метилфенідату здійснюють фахівці у галузі наркології.

Метилфенідат у терапевтичних дозах є досить м’яким психостимулятором. На відміну від більшості інших психостимуляторів, внесених до списків наркотиків та контрольованих психотропних речовин, згідно з даними дослідників та співробітників правоохоронних органів, не проводиться нелегально. Весь метилфенідат, що незаконно реалізується на чорному ринку, виготовляється фармацевтичними компаніями, а потім різними шляхами (необґрунтоване призначення, симуляція, розкрадання тощо) потрапляє у продаж.

Вперше метилфенідат був синтезований в 1944 при безуспішних спробах створити психостимулятор, що не викликає залежності. На початку 60-х років з’ясувалося, що препарат добре допомагає дітям, які страждають на СДВГ, і при цьому викликає менше побічних ефектів у порівнянні з іншими лікарськими засобами. Через деякий час препарат був схвалений і широко використовувався. Риталін призначали не тільки при СДВГ, а й при апатії, нарколепсії, ожирінні, наслідках інсульту та деяких формах аутизму. Крім того, цей засіб використовували при лікуванні залежності від метамфетаміну.

З початку медичного використання і досі громадяни США залишаються основними легальними споживачами метилфенідату у світі. Європа і Південна Америка «прийняла» препарат із деяким запізненням, проте наприкінці минулого століття легальні продажі метилфенідату у Франції, Мексиці та Великій Британії, Швейцарії, Німеччині та деяких інших країнах збільшилися в десятки (а в ряді випадків – і в сотні) разів. Практично водночас представники державних структур, що відстежують обіг наркотиків, відзначили збільшення кількості метилфенідату на чорному ринку та почастішання випадків зловживання цим препаратом.

У наші дні ставлення до метилфенідат залишається суперечливим. З одного боку, збільшується кількість фахівців, які говорять про досить високу ймовірність негативних наслідків після тривалого (навіть контрольованого) прийому препарату. З іншого – цей лікарський засіб дозволяє значною мірою вирішити проблему успішного навчання та дотримання дисципліни дітьми, які страждають на СДВГ. У західних країнах, де метилфенідат застосовують при лікуванні синдрому дефіциту уваги, практикується наступний підхід: препарат призначають у віці 6 років та старше та скасовують до початку підліткового віку. Така тактика пов’язана з вищою небезпекою неконтрольованого вживання та розвитку залежності у підлітків.

За даними зарубіжних дослідників, діти, які приймають метилфенідат, мають менше проблем з фокусуванням і утримуванням уваги. Їм простіше всидіти одному місці під час уроку чи підготовки домашнього завдання. Вони менш імпульсивні та краще контролюють свої дії. При нарколепсії метилфенідат усуває сонливість у денний час, при депресіях посилює ефекти антидепресантів. Тим не менш, механізми дії та віддалені наслідки прийому даного препарату поки що недостатньо вивчені, тому в Росії метилфенідат офіційно не використовують.

Нелегальний метилфенідат реалізується через інтернет-сайти та місцевих дилерів. Таємний продаж цієї психоактивної речовини ведеться у багатьох навчальних закладах. Основними споживачами є підлітки та молоді люди, які навчаються в інститутах та університетах. Препарат часто використовують у період підготовки до сесії та під час іспитів. Поряд із цим, існують групи соціально неблагополучної молоді, яка приймає препарат для досягнення ейфорії.

Терапевтичні дози метилфенідату викликають недостатньо виражені психостимулюючі ефекти. Крім того, при вживанні речовина занадто повільно всмоктується. Для посилення ефектів особи, які зловживають цим препаратом, подрібнюють таблетки на порошок і вдихають або розчиняють і вводять внутрішньовенно. Після прийому покращується настрій, зростає рівень бадьорості та фізичної активності, людина ясніше мислить та краще запам’ятовує. Закінчення дії супроводжується досить сильним «відкатом» – всі ефекти змінюються на протилежні, з’являється виражена млявість, розбитість, погіршення настрою.

Бажаючи позбутися неприємних симптомів, пацієнт знову вживає метилфенідат. Поступове збільшення толерантності та наростаюча втома організму зумовлюють збільшення дози. Через деякий час формується залежність. Можливий і інший варіант – хворий від початку приймає великі дози метилфенідату для досягнення ейфорії. Він відчуває незвичайну ясність свідомості, що супроводжується великим виплеском енергії. Ейфоричні ефекти у поєднанні з подальшим тяжкістю та розбитістю також стають стимулом для постійного прийому та розвитку залежності.

Ефекти метилфенідату визначаються дозою та способом вживання. При прийомі терапевтичної дози відзначається бадьорість, покращення настрою розумових здібностей та здібностей до концентрації уваги. Пацієнт краще розуміє та запам’ятовує навчальний матеріал, почувається впевненішим, йому стає легше спілкуватися. При вживанні високої дози превалює підвищення настрою, відчуття величезного запасу енергії та незвичайної ясності свідомості.

Чим більша доза метилфенідату, тим яскравіше виражена ейфорія і тим вища ймовірність появи побічних ефектів. Найчастіше спостерігаються тривога та порушення сну. Можливі втрата апетиту, головний біль, запаморочення, біль у грудях, почастішання серцебиття, аритмія, нудота та депресивні розлади. Після закінчення дії метилфенідату пацієнт почувається розбитим, знесиленим. Будь-яка розумова та фізична активність потребує величезних зусиль. При тривалому зловживанні можливі психози, виражене психологічне та фізичне виснаження.

Абстинентний синдром при зловживанні метилфенідатом проявляється слабкістю, апатією, дратівливістю, зниженням настрою та підвищеною сонливістю. При передозуванні виникають тривога, неспокій, ажитація, тахікардія, аритмія, блювання, головний біль, тремор кінцівок, пітливість та гіпертермія. У важких випадках можливі судоми, марення та порушення свідомості аж до коми.

При передозуванні пацієнтів госпіталізують, здійснюють промивання шлунка, призначають проносні та ентеросорбенти. Лікування залежності здійснюється наркологами. При тривалому тяжкому зловживанні рекомендується перебування у реабілітаційному центрі. Провідна роль приділяється роботі з психіатром, психологом чи психотерапевтом. У ході терапії пацієнт за допомогою фахівця виявляє причини, що призвели до залежності від метилфенідату: перфекціонізм, занижену самооцінку, проблеми в сім’ї, нездатність адаптуватися до умов життя, що змінилися (наприклад, при вступі до інституту).

Індивідуальні психологічні консультації доповнюють груповими заняттями. Хворих навчають продуктивним життєвим стратегіям та новим способам боротьби зі стресами. Використовують когнітивно-поведінкову та раціональну терапію. При конфліктних відносинах у сім’ї деяких випадках показано сімейна терапія. Пацієнти тривалий час перебувають під наглядом нарколога. При можливості рекомендується участь у групах підтримки (програма «12 кроків» та аналогічні).

Прогноз залежно від метилфенідату відносно сприятливий. При високому рівні мотивації пацієнта можлива повна відмова від прийому психоактивної речовини. Прогноз погіршується, якщо хворий спочатку приймав препарат для досягнення стану ейфорії – у подібних випадках зростає ймовірність розвитку інших наркоманій та токсикоманій. При регулярному вживанні високих доз можливі психози, загострення хронічних психічних захворювань та психіатричні епізоди.