Зневоднення організму (Дегідратація, Ексікоз)

Зневоднення організму – Це патологічний стан, що виникає, коли втрати води перевищують її надходження. Характеризується спрагою, зменшенням діурезу, сухістю шкіри. У тяжких випадках спостерігаються такі симптоми, як гіпотензія, порушення свідомості, дифузний ціаноз. Зневоднення діагностується за результатами лабораторного обстеження, що дозволяє виявити зростання показників гематокриту, зміну КОС. Також враховується рівень центрального венозного тиску. Специфічне лікування: поповнення дефіциту ОЦК, нормалізація гематокриту, корекція електролітних порушень.

Зневоднення організму (дегідратація, ексікоз) – патологія, пов’язана з гострим недоліком рідини в організмі. За сучасними уявленнями, зневоднення виникає вже за дефіциту води 40-50 мл/кг. У цьому маса тіла пацієнта зменшується на 4-5% від вихідної. Тяжкість стану наростає в міру порушення водного балансу. Смерть настає після втрати 20-25% від загального обсягу рідини, що міститься у складі крові, міжклітинного матриксу та клітин. Причина загибелі – тканинна ішемія та метаболічні розлади.

Основна причина зневоднення організму – надмірно висока та швидка втрата води. Найчастіше ексікози розвиваються у спекотному кліматі, в осіб, які мають хронічні захворювання або розлади травлення. Провідні етіофактори:

• Кишкові інфекції. На їхню частку припадає близько 48% від загальної кількості випадків дегідратації. Рідина втрачається з блювотними масами та рідким випорожненням. Зневоднення і натомість кишкових інфекцій зазвичай виявляють в дітей віком до 5-6 років. Це з низькими компенсаторними можливостями цієї категорії пацієнтів.
• Великі опіки. Зневоднення організму виникає на тлі масивного виділення опікового ексудату, якщо пацієнт не отримує адекватної інфузійної терапії. Симптоми дефіциту рідини відзначаються вже за II ступеня термічного ураження, якщо його площа перевищує 10-15% тіла.
• Посилене потовиділення. Відбувається при підвищеній температурі тіла або знаходженні у приміщеннях із високою температурою навколишнього повітря. Ознаки зневоднення з’являються за кілька годин інтенсивного виділення поту без компенсації втрат води з допомогою пиття.
• Недостатність живлення. У нормі людина щодня втрачає близько півтора літрів рідини навіть за відсутності факторів, що посилюють її виведення. Зневоднення організму відбувається, якщо добове споживання води виявляється меншим, ніж обсяг її виведення із сечею, калом, потім та іншими фізіологічними виділеннями.
• Задишка. З кожним видихом з організму виводиться кілька водяної пари. Чим більше видихів робить людина, тим більше вологи вона втрачає. Цим зумовлено зневоднення у хворих, які страждають на респіраторну патологію, а також у туристів під час поїздок у гірські райони.

Фактори ризику

Існує ряд факторів, що підвищують ймовірність розвитку дегідратації. Люди, які піддаються їх впливу, повинні багато пити і вживати багаті на рідину продукти (селера, огірки, помідори, болгарський перець), а також постійно контролювати свій стан. Умови, що провокують зневоднення:

• проживання у тропічному кліматі;
• виконання фізичної роботи на спеку;
• інтенсивні заняття спортом;
• регулярний прийом діуретиків;
• хвороби органів дихання;
• перебування у горах.

У групі особливого ризику – пацієнти, які тривалий час перебувають на ШВЛ. Недостатньо зволожена дихальна суміш висушує альвеоли. За рахунок активізації компенсаторних механізмів посилюється утворення сурфактанту, що потребує додаткової витрати рідини. Втрати компенсуються за рахунок постійної інфузії сольових розчинів і зволоження повітря, що надходить через апарат.

Втрата великої кількості води супроводжується зниженням об’єму плазми, що циркулює в судинах, і підвищенням в’язкості крові. Серцевий викид зменшується, тканинна мікроциркуляція сповільнюється. Виникає гіпоперфузія та ішемія внутрішніх органів, у тому числі головного мозку. Зазначається зміна балансу електролітів, зниження концентрації калію, натрію, кальцію.

Нестача мінеральних солей призводить до виникнення у постраждалого симптомів коронарної патології. Відзначаються значні порушення ритму. Проведення нервового імпульсу уповільнюється, що стає причиною зниження тонусу гладкої мускулатури, розвитку ацидозу. Після багаторазового блювання шлунковим вмістом виявляється алкалоз.

Зневоднення організму поділяється на кілька великих груп:

• за течією патології (легка, середня тяжкість, тяжка);
• з причин (внутрішні, зовнішні);
• за наявністю ускладнень (ускладнене, неускладнене).

Найбільш поширеним і клінічно значущим варіантом вважається класифікація ексікозів концентрації електролітів крові:

1. Гіперосмолярна форма. Втрата води переважає над втратою солей. Концентрація останніх у крові наростає. Відбувається виділення H2O з клітин та міжклітинного простору до судинного русла. ОЦК знижується повільно, артеріальний тиск тривалий час зберігається у межах норми. Життєво небезпечні симптоми виникають при порушенні водного балансу.
2. Гіпоосмолярна форма. Виведення солей протікає швидше, ніж втрата рідкої фракції. Характеризується швидким порушенням свідомості та виникненням інших неврологічних симптомів за рахунок набухання нейронів ЦНС. Навіть за порівняно малому дефіциті води відзначається тяжка недостатність кровообігу.
3. Ізоосмолярна форма. Вода та мінерали губляться пропорційно один одному. Відбувається зменшення позаклітинного простору. Судинна реакція зберігається досить високому рівні. Характерні симптоми – зниження діурезу та ЦВД на тлі збереженого або незначно зниженого артеріального тиску.

Легкий ступінь

При нестачі 40 мл рідини на кілограм маси тіла у пацієнта спостерігаються такі симптоми: спрага, незначний психічний неспокій. Тургор шкіри збережений, слизові оболонки вологі, пульс у нормі або дещо підвищений. Час присутності блідої плями при натисканні на дистальні відділи кінцівок не більше 2 секунд.

Середній ступінь

Дегідратація проявляється зниженням діурезу до 1-0,5 мл/кг/год. Слизові оболонки стають сухими, липкими, очі западають. Виявляється тахікардія, напруга та наповнення пульсу зменшується. Психоемоційні порушення стають більш вираженими. Людина неспокійна або загальмована. Рівень артеріального тиску коливається в межах +/- 20% звичних показників.

Тяжкий ступінь

Тяжке зневоднення організму супроводжується психічною загальмованістю. Рівень свідомості – сопор. Зовнішні симптоми прогресують. Очі стають більш запалими, шкіра набуває синюватого відтінку. Шкірна температура падає. Біла пляма зберігається довше 3 секунд, АТ суттєво нижчий за норму. Пульс прискорено за рахунок активації компенсаторних механізмів. Дихання глибоке, утруднене.

Зневоднення організму легкого ступеня не призводить до розвитку ускладнень. Середньоважкі процеси підвищують можливість утворення тромбів з подальшою обструкцією кровоносних судин серця, легень, головного мозку. Симптоми тяжкого ексикозу – показання для подальшого спостереження пацієнта неврологом. Існує ризик формування парезів, хронічного головного болю, зниження когнітивних здібностей.

Зневоднення організму діагностується на підставі даних клінічного та лабораторного обстеження. Симптоми легкого ексикозу виявляє дільничний терапевт чи педіатр під час самостійного візиту хворого на ЛПЗ. Важкі та середньоважкі процеси діагностують співробітники швидкої допомоги. Для встановлення діагнозу використовується:

• Фізичне обстеження. Є характерні клінічні симптоми дегідратації. Пацієнт повідомляє про наявність багаторазового блювання, діареї або інших факторів, що сприяють виведенню води. Аускультація та перкусія малоінформативні. Можливе деяке ослаблення серцевих тонів, проте воно є не у всіх випадках.
• Вимірювання ЦВД. Для визначення ЦВД застосовують апарат Вальдмана. У нормі тиск у правому передсерді та підключичній вені коливається від 6 до 12 см водяного стовпа. Його зниження на 2 і більше сантиметрів свідчить про гіповолемію.
• лабораторні аналізи. Найбільше діагностичне значення має рівень гематокриту, який має перевищувати 36-45% (залежить віку). Зростання Ht свідчить про згущення крові внаслідок втрат рідини. Також виявляється зниження концентрації електролітів.

Ексікоз будь-якого генезу та ступеня тяжкості лікується консервативно. Пацієнтам з легким ступенем патології допомогу надають амбулаторно, всі інші категорії хворих мають бути госпіталізовані. Значні розлади гемодинаміки та вищої нервової діяльності вимагають приміщення хворого на ВРІТ. Методи лікування:

• Оральна регідратація. Показана за легкого ступеня зневоднення. Рекомендується вживати велику кількість підсоленої рідини, аптечних засобів, що регідратують.
• Інфузійна терапія. Неприборкане блювання, симптоми значного зневоднення – пряме показання для внутрішньовенного вливання розчинів. Обсяг останніх залежить від ступеня патології та варіює в межах 1-2,5 літрів. Застосовується розчин глюкози, сольові субстанції.
• Симптоматична терапія. Якщо пацієнт переніс тяжку тканинну ішемію, можуть бути призначені нейропротектори або кардіотропні препарати. Крім того, може знадобитися ШВЛ, введення препаратів калію, штучна підтримка життєво важливих функцій.

Лікування здійснюється до остаточної стабілізації діурезу, гемодинаміки та інших показників життєдіяльності. Після поповнення ОЦК з’ясовується, що призвело до розвитку зневоднення.

Зневоднення організму легкого ступеня має сприятливий прогноз. За своєчасного початку терапії симптоми патології повністю зникають протягом 1-2 днів. При тяжкому ексікозі можливе настання стійких інвалідів, летального результату. До профілактичних заходів належить вживання 1,5 літрів води щодня. Слід уникати перебування у спекотних приміщеннях та впливу інших факторів ризику. При тривалій діареї показаний прийом регідратуючих розчинів.