Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5
Езофагіт
Езофагіт – це ураження слизової оболонки стравоходу запально-дегенеративного характеру з подальшим залученням глибоких шарів стінки стравоходу. Первинно зустрічається рідко, частіше вторинний та супроводжує захворювання стравоходу та інших органів.
Гострий езофагіт. Виникає при безпосередньому впливі на слизову оболонку термічних, хімічних або механічних факторів, можуть поширюватися запальні процеси з порожнини рота та ін.
Ступені гострого езофагіту (Basset).
I. Набряк та артеріальна гіперемія слизової оболонки, велика кількість слизу (рис. 25).
II. Поява поодиноких ерозій на вершинах набрякових складок слизової оболонки.
III. Набряк і гіперемія більш виражені, з’являються великі вогнища ерозованої і слизової оболонки, що кровоточить.
IV. «Плачуча» слизова, дифузна ерозія. Кровоточить при найменшому торканні. Слизова оболонка може бути покрита в’язким слизом або жовтуватим нальотом фібрину. При рефлюкс езофагіті фібрин набуває жовтувато-зеленого відтінку.
Гострий езофагіт може проходити протягом кількох днів. При IV ступені може бути перфорація та кровотеча, у віддаленому періоді – рубцевий стеноз стравоходу.
Окремі види гострих езофагітів
Фібринозний (псевдомембранозний) езофагіт. Виникає при дитячих інфекціях. З’являється сірувато-жовтий наліт, після його відторгнення – довгостроково не загоюються ерозії.
Корозивний езофагіт. Виникає після прийому хімічно агресивних речовин (лугів, кислот та інших.). В даний час ендоскопія не є протипоказаною, як це вважалося раніше, але для дослідження повинен застосовуватися дитячий фіброендоскоп найменшого калібру. При огляді виявляються виражена гіперемія та значний набряк слизової оболонки (рис. 26) аж до повної непрохідності стравоходу. Стравохід втрачає свій тонус. Ускладнюється потужними кровотечами. Фіброзні стриктури розвиваються з 3-6 тижнів, часто через більш тривалий час. Зазвичай запальні та рубцеві зміни найбільш виражені в ділянці фізіологічних звужень.
Виділяють 4 стадії ендоскопічних змін стравоходу:
I. Гіперемія і набряк набряклої слизової оболонки.
II. Наявність бляшок білого чи жовтого кольору з утворенням псевдомембран.
III. Виразкова або кровоточива слизова оболонка, покрита в’язким ексудатом.
IV. Хронічна стадія: слизова оболонка плямиста з рубцевими структурами, рубцювання призводить до утворення короткої стриктури або тубулярного стенозу.
Хронічний езофагіт. Причини: тривале подразнення слизової оболонки алкоголем, гострою, гарячою їжею, непомірним курінням, вдиханням шкідливої пари та газів.
1. Інгестивні хронічні езофагіти (не пов’язані з рефлюксом) – низхідний езофагіт.
2. Рефлюксезофагіт (пептичний езофагіт) – висхідний езофагіт. Виникає внаслідок ретроградного закидання стравохід вмісту шлунка.
Інгестивні езофагіти локалізуються в середній третині стравоходу або дифузно, характерна наявність лейкоплакії. Для рефлюксезофагіту характерне дистальне розташування з поступовим поширенням проксимально та утворенням пептичних виразок.
Ендоскопічні критерії хронічного езофагіту (Кабаясі та Козугаї)
1. Гіперемія слизової дифузна або у вигляді смуг.
2. Наявність ерозій чи гострих виразок, рідше хронічних.
3. Підвищена кровоточивість слизової оболонки.
4. Ригідність стінок стравоходу.
5. Наявність лейкоплакій – мозолистих ущільнень білястого кольору діаметром від 0,1 до 0,3 см – це збільшення шарів епітелію у 6–7 разів; епітелій набуває кубічної форми, збільшується в розмірах. Ступінь цих змін залежить від тяжкості езофагіту.
Ступені тяжкості хронічного езофагіту
І ст. Легкий ступінь: гіперемія слизової оболонки у вигляді поздовжніх смуг, набряк, наявність в’язкого слизу. Іноді розширення артеріального та венозного судинного малюнка.
ІІ ст. Середня тяжкість: виражена дифузна гіперемія слизової оболонки, потовщення складок, виражений набряк слизової оболонки, зниження еластичності, виражена контактна кровоточивість, можуть бути поодинокі ерозії.
ІІІ ст. Тяжкий ступінь: наявність виразок.
Пептичний езофагіт (рефлюкс-езофагіт). Це найпоширеніший вид хронічного езофагіту. Виникає внаслідок постійного закидання стравохід шлункового соку, іноді жовчі та інших.
Виділяють 4 ступеня рефлюкс-езофагіту (за Savary-Miller):
І ст. (лінійна форма). Більш менш виражене дифузне або плямисте почервоніння слизової оболонки в нижній третині стравоходу з ізольованими дефектами (з жовтою основою і червоними краями). Є лінійні поздовжні ерозії, спрямовані від Z-лінії догори (рис. 27).
ІІ ст. (Зливна форма). Дефекти слизової оболонки зливаються один з одним (рис. 28).
ІІІ ст. (циркулярний езофагіт). Запальні та ерозивні зміни займають все коло стравоходу (рис. 29).
IV ст. (Стенозуюча). Нагадує попередню форму, але є стеноз просвіту стравоходу (рис. 30). Проходження ендоскопа через звуження неможливо .
Пептична (плоска) виразка стравоходу. Вперше описана Квінке у 1879 р. та носить його ім’я. Найчастіше поодинокі, але можуть бути множинними та зливними. Розташовані в основному в нижній третині стравоходу, в зоні кардіоезофагеального переходу, на задній або задній стінці. Форма різна: овальна, щілиноподібна, неправильна та ін. Розміри частіше до 1 см. Частіше витягнута по осі стравоходу, але може бути кільцеподібною. Краї виразки плоскі або трохи виступаючі, нерівні, щільні при інструментальній пальпації, що оточують виразку у вигляді гіперемованого віночка. В окремих випадках краї можуть бути бугристими – підозра на рак. Дно вкрите білим чи сірим нальотом фібрину. Після промивання струменем води видно темночервоні тканини, що легко кровоточать. У міру одужання епітелізується від краю до центру, дно очищається, конвергенції складок зазвичай немає. Після загоєння формується лінійний або зубчастий рубець, може утворюватися груба дивертикулоподібна деформація стінки та стриктура стравоходу.
У визначенні процесу суттєво допомагає біопсія. Так як шматочки, які отримують при біопсії, маленькі – треба брати більше.
