Короткі відомості про розвиток і будову внутрішніх органів

До опорно-рухового апарату входять кістки, суглоби, м’язи що разом із покривними тканинами (шкіра та Ії похідні) утворюють тіло людини (soma). Нутрощі (viscera) – це всі органи, що розташовані в порожнинах тіла: грудній, черевній, тазовій. До нутрощів належать органи травної, дихальної, сечової і статевих систем, а також залози внутрішньої секреції. Внутрішні органи беруть участь в обміні речовин, статеві органи виконують функцію розмноження. Оскільки ці процеси властиві й рослинам, нутрощі називають ще органами рослинного життя.

На відміну від м’язової системи, яка первинно розвивається з дорсальної мезодерми з боків від хорди й мозкової трубки, органи травлення і дихання на ранніх стадіях філо- та онтогенезу становлять єдину систему у вентральній частині зародка (первинну кишку), з якою тісно пов’язані великі травні залози, а також нижній відділ сечової та статевих систем.

Внутрішні органи складаються преважно з трубкоподібних (порожнистих) та паренхіматозних органів. До порожнистих органів відносять: стравохід, шлунок, товсту і тонку кишки, трахею, бронхи, сечовий та жовчний міхури, сечоводи та ін. До паренхіматозних органів належать: великі слинні залози, підшлункова залоза, печінка, легені, нирки – всі вони побудовані з паренхіми – функціональної тканини, яку утворюють не тільки спеціалізовані клітини, а також і сполучнотканинний каркас, або строма – м’який скелет органа (мал. 124).

1. cavitas oris; 2. pharynx; 3. oesophagus; 4. gaster; 5. hepar; 6. pancreas; 7. duodenum; 8. jejunum; 9. ileum; 10. appendix vermiformis; 11. caecum; 12. colon ascendens; 13. colon transversum; 14. colon descendens; 15. colon sigmoideum; 16. rectum.

Стінки більшості порожнистих органів травної системи складаються з чотирьох оболонок: внутрішньої – слизової, підслизового прошарку, м’язової оболонки та зовнішньої – сполучнотканинної оболонки (адвентиції) або серозної оболонки (мал. 125 д).

Слизова оболонка (tunica mucosa) вистелає поверхню органів травлення, яка безпосередньо контактує з зовнішнім середовищем, обернена до середини органа. Слизова оболонка покрита епітелієм різного типу: багатошаровим лусковим (ротова порожнина, глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки); перехідним (сечові шляхи); одношаровим стовпчастим (шлунок, тонка кишка, товста кишка, трахея).

Клітини епітелію розташовані на тонкій власній пластинці (lamina propria mucosae), побудованій зі сполучної тканини, в якій є скупчення лімфоїдної тканини (лімфатичні вузлики), залози, кровоносні та лімфатичні капіляри і судини, нерви. Під власною пластинкою розташовуються міоцити непосмугованої м’язової тканини, що утворюють м’язову пластинку слизової оболонки (lamina muscularis mucusae). Слизова оболонка завжди покрита слизом, який захищає епітеліоцити і сприяє кращому контакту з їжею, що потрапляє на її поверхню.

У тих місцях, де слизова оболонка збирається у складки (стравохід, шлунок, тонка та товста кишки), під її м’язовою пластинкою розміщується шар пухкої сполучної тканини, який називають підслизовим прошарком (tela submucosa). У ньому розгалужується велика кількість кровоносних і лімфатичних судин та нервів.

а – проста трубчаста залоза; б – проста альвеолярна залоза; в – розгалужена трубчаста залоза; г – розгалужена альвеолярна залоза; д – брижова частина тонкої кишки: 1. tunica mucosa; 2. tunica muscularis, stratum circulare; 3. tunica muscularis (stratum longitudinale); 4. tunica serosa.

Під слизовим прошарком розміщується м’язова оболонка (tunica muscularis), що складається з внутрішнього – колового (stratum circulare) та зовнішнього – поздовжнього (stratum longitudinale) шарів – між якими є сполучнотканинний прошарок (мал. 125 д). М’язові шари мають різне функціональне значення. Коловий шар м’язів має спіральну спрямованість, у наслідок його скорочення зменшується діаметр стравоходу, шлунку, кишки тощо. Поздовжній шар м’язів йде вздовж трубчастих органів. У наслідок скорочення м’язових волокон цього шару діаметр трубчастих органів збільшується. Скорочення стінок і пересування вмісту порожнистих органів називають перистальтикою.

Ззовні від м’язової оболонки розташовується зовнішня оболонка (tunica adventitia), що складається з волокнистої тканини. Зовнішня оболонка таких органів, як глотка, стравохід, трахея, утворена пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні й лімфатичні судини і нерви.

Більшість органів травної системи (черевна частина стравоходу, шлунок, тонка кишка) та інші органи черевної порожнини покриті серозною оболонкою, або очеревиною. У грудній порожнині серозна оболонка покриває легені і називається плеврою. Серце також покрите серозною оболонкою, яка утворює осердя.

Серозна оболонка складається з власної пластинки, на якій містяться клітини мезотелію. Вони продукують серозну рідину, що зволожує поверхню органів і полегшує тертя між ними. Зверніть увагу на те, що під серозною оболонкою є пухка сполучна тканина, яка дістала назву підсерозного прошарку (tela subserosa). Тут, як і в підслизовому прошарку, проходять кровоносні і лімфатичні судини та нерви.

Залози слизової оболонки залежно від кількості клітин, які їх утворюють, поділяють на одноклітинні та багатоклітинні. Вони виробляють слиз, що покриває та зволожує слизову оболонку, а також травні соки, які розщеплюють складні поживні речовини на більш прості.

Одноклітинні залози за формою бувають трубчасті та альвеолярні. Останні можуть мати вигляд трубочки або пухирця. Паренхіма складних залоз складається з часток (lobuli glandulares), між якими розташовані сполучнотканинні міжчасткові та міжчасточкові перегородки (septі interlobares et interlobulares; мал. 125 а, б, в, г).

Залози, які мають протоки, називають залозами зовнішньої секреції, або екзокринними залозами (crineo – виділяю), на відміну від них є залози, які не мають вивідних проток – це залози внутрішньої секреції, або ендокринні залози, продукти їх діяльності потрапляють у кровоносні або лімфатичні судини.

На особливу увагу з практичної точки зору заслуговує вивчення топографії нутрощів. До поняття топографії відносять три визначення: голотопія, скелетотопія та синтопія:

• голотопія (holos – повний, topos – місце) – відношення органа до ділянки тіла або місце його розташування;
• скелетотопія – відношення органа до скелета;
• синтопія – відношення органа до інших, сумісних органів.