Поняття травми, типи травм.

ТРАВМАТИЧНИЙ ШОК
Травми, або ушкодження – це функціональні чи анато мічні зміни
в організмі, які виникають внаслідок дії різних чинників зовнішнього
середовища. Залежно від пошкоджу вальних чинників розрізняють механічні, фізичні, хімічні тапсихічні травми. Виділяють травми відкриті (поранення) і закриті, які не порушують цілості шкіри і слизових оболонок.
Розрізняють травми поодинокі та множинні (декілька ушкоджень однієї анатомо-функціональної ділянки, наприклад, голови, кінцівки); поєднувані (декілька ушкоджень різних анатомо-функціональних ділянок, наприклад, голова та грудна клітка); комбіновані (дія на організм різних пошкоджувальних чинників, наприклад, механічного та хімічного).

За тяжкістю травми поділяють на легкі, середньої тяжкості, тяжкі та несумісні з життям.
Найнебезпечнішими ускладненнями травм є травматич ний шок, велика крововтрата, травматична асфіксія, інфікування.
Загрозливим ускладненням тяжких травм є травма тичний шок. Безпосередньою причиною травматичного шоку є нестерпний біль. Розвитку шоку сприяють гостра крововтрата, перевтома, переохолодження, голодування, радіоактивне опромінювання, перенесені важкі хвороби.
Первинний шок розвивається безпосередньо під час або невдовзі після травми, вторинний виникає згодом (через 4–24 години) після додаткової травматизації під час транспортування, надання допомоги тощо.

Механізм розвитку (патогенез) шоку полягає у виник ненні нервово-дистрофічного процесу. Потужна імпульсація у центральну нервову систему викликає короткочасні явища розлитого збудження. Якщо потік больових імпульсів триває, відбувається виснаження нервових клітин, що викликає гальмування центральної нервово системи. Це призводить до порушення життєво важливих функцій організму. Розвивається гостра судинна та дихальна недостатність,
порушення обміну речовин, діяльності залоз внутрішньої секреції. Все це негативно впливає на функції центральної нервової системи й виникає “замкнуте коло”. Падає артеріальний та венозний тиск зменшується маса крові, яка циркулює, відбувається спазм дрібних судин. Порушення кровообігу і зовнішнього дихання призводять до порушення газообміну. Розвивається циркулятор на і дихальна гіпоксія, від якої передусім страждає центральна нервова система.
Клінічно розрізняють дві фази шоку: еректильну (фазу збудження) і торпідну (фазу гальмування).
Еректильна фаза розвивається безпосередньо після травми та є короткочасною. Потерпілий при свідомості, кричить, потребує допомоги, жінки часто плачуть, погляд неспокійний, виникає мовне і рухове збудження. Блідість шкіри змінюється на почервоніння, виступає холодний піт, пульс пришвидшується, дихання стає поверхневим і нерівномірним, артеріальний тиск може підвищуватися. У більшості випадків еректильна фаза триває 2–20 хвилин, тривалість фази 2–3 години є поганою прогностичною ознакою.

Надаючи допомогу потерпілому на місці події, треба пам’ятати про еректильну фазу шоку і вчасно виконувати необхідні профілактичні та лікувальні заходи.
Торпідна фаза шоку характеризується пригніченням усіх життєво важливих функцій організму і має такі клінічні ознаки:
1) загальна загальмованість потерпілого (на питання не відповідає, у контакт не вступає, не реагує на оточення);
2) зниження або цілковита відсутність реакції на біль (не просить допомоги, не кричить);
3) різка блідість шкіри, холодний липкий піт;
4) зниження температури тіла;
5) зниження сухожильних рефлексів;
6) зниження обмінних процесів;
7) пришвидшення пульсу і дихання;
8) різке зниження артеріального тиску.
Під час шоку виникають тяжкі розлади функцій організму. Поряд із порушенням функцій нервової, серцево-судинної, дихальної систем настає зниження окисних процесів, порушуються функції печінки та нирок, відбувається згущення крові. У разі поглиблення шоку ці зміни прогресують і можуть призвести до смерті потерпілого.
Надання ДМД з ознаками травматичного шоку та його профілактика у разі тяжких травм повинні бути невідкладними. Передусім треба перевірити свідомість, наявність пульсу на великих артеріях (променевій, плечовій, стегновій, сонній), дихання та реакцію зіниць на світло.

У випадку відсутності пульсу, дихання і свідомості, широких зіниць, які не реагують на світло, констатують смерть. Якщо виявляють дві ознаки із трьох (свідомість, пульс, дихання) за умови, що зіниці реагують на світло, потерпілому необхідно терміново надавати допомогу.
У дітей травматичний шок виникає часто, розвивається швидко, має важкий перебіг, завжди з вираженою еректильною фазою. Водночас навіть важкі функціональні порушення в органах і системах у більшості випадків є зворотними. Комплекс протишокових заходів для дітей ідентичний, як для дорослих. Тим, хто надає допомогу, діяти треба надзвичайно швидко та рішуче.
Послідовність дій під час ДМД у разі травм:
• переконатись у безпеці навколишнього середовища;
• звільнити потерпілого із завалів, від одягу, що палає тощо;
• усунути з повітропровідних шляхів сторонні тіла – блювотні маси, кров, землю (боротьба з асфіксією);
• за відсутності дихання провести ШВЛ методом “рот до рота” або “рот до носа”;
• у разі зупинки серця зробити НМС;
• тимчасово зупинити зовнішню кровотечу;
• ввести знеболювальну речовину для зменшення або уникнення больових відчуттів (омнопон, промедол, пантопон);
• у разі потреби зігріти потерпілого (укутування теплими ковдрами, обкладання грілками, гарячий чай, якщо немає протипоказань);
• накласти асептичну пов’язку на рану чи опікову поверхню;
• здійснити транспортувальну іммобілізацію у разі переломів, великих ушкоджень, опіків чи відморожень кінцівок;
• транспортувати до лікувального закладу (за відсутності свідомості у лежачому положенні на животі з поворотом голови набік).