Зневоднення

Визначення. Стан, що характеризується дефіцитом води та електролітів внаслідок їх обмеженого споживання або надмірної втрати.

Причини: інфекційна або неінфекційна секреторна (водяниста) діарея, багаторазове блювання, діабетичний кетоацидоз, гіпертер­мія з надмірним потовиділенням, опіки, кишкова непрохідність, поліурія при нирковій недостатності, надмірне застосування ді­уретиків, парацентез, тривале, недостатнє вживання рідини та вплив фізичних факторів (сонячний та тепловий удар).

Діагностика

Клінічні ознаки. Хворого турбує спрага, сухість у роті, загаль­на слабкість. При прогресуванні зневоднення визначається сухість слизових оболонок та шкіри пахвових і пахвинних ділянок, зни­ження тургору шкіри, зменшення капілярного наповнення, осиплість або втрата голосу, тахіпное, тахікардія, гіпотонія, оліго- та анурія, зниження температури тіла. Зневоднення може ускладнитись дегідратаційним шоком, нирковою недостатністю, набряком мозку.

Лабораторні ознаки. Ознаки згущення крові в гемограмі (відносний еритроцитоз, лейкоцитоз), зростання гематокриту. Збіль­шення густини плазми крові. Олігурія, збільшення питомої ваги сечі. Вміст натрію, калію, хлоридів у плазмі крові може бути нормальним, підвищеним або зниженим залежно від причини зневод­нення. При важкому зневодненні рівень бікарбонатів у плазмі кро­ві знижений.

 Втрата ваги, %Пульс, уд./хв.АТ, мм рт. ст.ГематокритГустина плазми
І< 370–80110/700,40–0,501023–1025
ІІ3–680–90100/600,51–0,551026–1029
ІІI6–990–11080/500,56–0,601030–1035
IV> 9110–140< 50/30> 0,60> 1035
Ступені зневоднення

Основні принципи невідкладної допомоги

Пацієнти з І–ІІ ступенем зневоднення та відсутністю тяжко­го блювання можуть лікуватись амбулаторно. Регідратацію здійс­нюють пероральним застосуванням теплих глюкозо-електролітних сумішей, які містять 20–30 г/л глюкози, 45–90 мEк/л натрію, 30 мEк/л основи, 20–25 мEк/л калію та мають осмолярність 200–310 мOсм/л (регідрон, ораліт, гастраль, орсоль та ін.). Р-ни для пе­роральної регідратації приймають частими, малими об’ємами у кількості, що в 1,5 рази перевищує втрати. Пероральна регідрата­ція за ефективністю не поступається парентеральній регідратації. Регідрон (1 пакет — 18,9 г) розчинити в 1000 мл кип’яченої води, приймати по 10 мл/кг маси тіла. У разі зневоднення, що супрово­джується блюванням, необхідно додатково приймати по 10 мл/кг р-ну після кожного епізоду блювання.

Регідрон оптім (1 пакет — 10,7 г) розчинити у 500 мл кип’яченої, охолодженої до кімнатної температури води, приймати протягом 4 год. з розрахунку 40–80 мл/кг. Загальна доза протягом 4 годин складає 2200–4000 мл.

Пацієнти з ІІ–ІV ступенем зневоднення, наявністю тяжкого блювання потребують госпіталізації. Здійснюють парентеральну регідратацію підігрітими до 38°С сольовими р-нами (р-н Хартмана, р-н Рінгер-лактатний, р-н Рінгера-Локка, дисоль, трисоль, глю-косол, ацесоль). Об’єм регідратації визначають за втратою маси тіла або за формулою: V = 4 × 103 × (D – 1,025) × P, де V — об’єм рідини в мл, D — густина плазми крові хворого, Р — маса тіла хворого у кг. Слід обов’язково контролювати рівень елек­тролітів крові та корегувати гіпо- та гіпернатріємію, гіпокаліємію, метаболічний ацидоз.

Швидкість регідратації та її тривалість залежать від важкості зневоднення, причини його виникнення та стану серцево-судинної системи. У першу годину регідратації об’єм інфузії складає 20–60 мл/кг маси тіла. Загалом дефіцит рідини повинен бути поповнений за 4 год. В подальшому об’єм регідратації визначається втра­тою рідини, що триває.

Застосування протидіарейних, протиблювотних та антибактеріальних засобів не збільшує ефективності регідратаційної терапії та асоціюється з розвитком небажаних явищ.