Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5

Головна Невідкладні стани Раптова (клінічна) смерть

Раптова (клінічна) смерть

Визначення. Раптова серцева смерть — смерть, що настала про­тягом 1 год. після появи перших симптомів захворювання або суттєвого погіршення стану хворого на тлі стабільного хронічного перебігу захворювання.

Діагностика

Клінічні ознаки:
  1. відсутність пульсу на сонних артеріях до 10 с;
  2. розширення зіниць;
  3. відсутність спонтанного дихання;
  4. зникнення корнеального та зіничного рефлексів;
  5. порушення біоелектричної активності кори великих напів­куль за даними електроенцефалографії.

«Мозкова смерть» як діагноз реєструється у разі незворотного ушкодження кори великих напівкуль головного мозку (декортикація) на підставі тріади симптомів:

  1. відсутність спонтанного дихання (тривала ШВЛ);
  2. зникнення корнеального та зіничного рефлексів;
  3. згасла біоелектрична активність кори великих напівкуль го­ловного мозку, що реєструється у вигляді ізоелектричної лінії на електроенцефалографії протягом 3 год.

Основні принципи невідкладної допомоги

1 стадія. Елементарна підтримка життя

Мета — екстрена оксигенація.

Послідовність основних засобів з підтримки життєдіяльності проводиться за алгоритмом «САВ».

С (Circulation) — компресійне здавлення грудної клітки:

  • прекардіальний удар за встановлення на моніторі початку фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії (ШТ) без пульсу за відсутності дефібрилятора, має сенс лише в перші 10 сек. зупинки кровообігу!;
  • закритий масаж серця шляхом компресійного здавлення грудної клітки (частота компресійних здавлень 100–120 здав­лень/хв!, сила компресії 45–55 кг, глибина вдавлення не мен­ше 5 см (2 дюйми) у дорослих пацієнтів і не більше 6 см. Грудна клітка повинна повністю розправлятися після кожного здавлення, при цьому потрібно мінімізувати інтервали між компресіями. При виконанні штучного дихання/вентиляції слід витрачати приблизно 1 сек., забезпечуючи об’єм, достатній для видимого підйому грудної клітки. Співвідношення «здавлення : вдихи» = 30 : 2, виконується синхронізовано). Не слід переривати компресії грудної клітки більше ніж 10 сек. для виконання вдихів;
  • за протекції дихальних шляхів (інтубація трахеї, викорис­тання ларингомаски або комбітьюбу) компресія грудної клітки повинна проводитися з частотою 100/хв., вентиляція з час­тотою 10/хв., асинхронно.

А (Air) — звільнення дихальних шляхів: «золотим стандартом» за­безпечення прохідності дихальних шляхів є потрійний прийом за П. Сафаром (закидання голови, відкриття рота, висунення нижньої щелепи) та інтубація трахеї; як альтернативу застосовують ларин­геальну маску або двопросвітний повітровід Combitube).

В (Breathing) — екстрена ШВЛ для оксигенації крові проводить­ся за допомогою прийомів «рот до рота», «рот до носа», «рот до трубки» (S-подібна трубка Сафара), «рот до маски» (маска Лаєрдала, «ключ до життя»), а також з використанням найпростіших портативних засобів ШВЛ типу мішка Амбу. Параметри ШВЛ: часто­та 10/хв., кожний вдих нефорсований тривалістю 2 сек. з одночасним контролем наявності екскурсії грудної клітки, об’єм вдиху 500–600 мл. Якщо використовувати стаціонарні респіратори: дихальний об’єм 6–7 мл/кг маси тіла, частота дихання 10/хв. для по­передження гіпервентиляції, FiО2 1,0. ШВЛ — 2 вдихи виконуються після звільнення дихальних шляхів та 30 компресійних здавлень грудної клітки.

2 стадія. Подальша підтримка життя

Мета — відновлення спонтанного кровообігу за алгоритмом «DEF»:

D (Drugs) — налагодження венозного доступу, медикаментозна терапія, фармакологічне забезпечення реанімації: рекомендовано 2 шляхи доступу для введення препаратів — в/в (центральний (підключична, внутрішня яремна або периферичні вени), препарати повинні бути розведені на 10–20 мл 0,9% р-ну NaCl або води для ін’єкцій) та ендотрахеальний (доза препаратів подвоюється та вво­диться на 10 мл води для ін’єкцій).

Препарати для фармакологічного забезпечення реанімації
ПрепаратСпосіб застосування
Адреналін0,18% 0,55 мл (1 мг) кожні 3–5 хв. в/в або 0,18% 1,1–1,65 мл (2–3 мг) ендотрахеально
Атропін0,1% 3 мл (3 мг) в/в одноразово у разі асистолії та електричній активності без пульсу, асоційованої з брадикардією (ЧСС < 60 уд./хв.)
АміодаронПочаткова доза — 5% 6 мл (300 мг), за необхідності повторно — 5% 3 мл (150 мг), потім продовжити введення 5% 18 мл (900 мг) в/в крапельно протягом 24 год. У разі фібриляції шлуночків/ШТ без пульсу, рефрактерної до електроімпульсної терапії після 3-го неефективного розряду
ЛідокаїнПочаткова доза 5 мл (100 мг) з розрахунку 0,05–0,075 мл/кг (1–1,5 мг/кг) в/в, за необхідності додатково в/в струминно 2,5 мл (50 мг). Загальна доза не повинна перевищувати 0,15 мл/кг (3 мг/ кг) протягом 1 год. Як альтернатива аміодарону
Бікарбонат натрію50 ммоль (50 мл 8,4% р-ну) в/в крапельно, якщо рН крові < 7,1.
Еуфілін10,5–20,8 мл (250–500 мг) з розрахунку 0,2 мл/кг (5 мг/кг) 2,4% р-ну в/в на 100 мл 0,9% р-ну NaCl у разі асистолії та брадикардії, резистентних до введення атропіну
Магнію сульфат4 мл 50% р-ну (8 ммоль) на 100 мл 0,9% р-ну NaCl в/в за підозри на гіпомагніемію
Кальцію хлорид10 мл 10% р-ну на 10 мл 0,9% р-ну NaCl за гіперкаліємії, гіпокальціємії, передозуванні блокаторів кальцієвих каналів

E (Electrocardiograthy) — ЕКГ у ІІ стандартному відведенні або ультразвукове обстеження (УЗО) з метою встановлення виду зу­пинки кровообігу: електрична активність без пульсу з включенням електромеханічної дисоціації та важкої брадиаритмії з ЧСС < 45 уд./хв. у хворої людини та ЧСС < 30 уд./хв. — у здорової, фібри­ляція шлуночків/ШТ та асистолія.

F (Fibrillation) електроімпульсна терапія (електрична дефібриляція, кардіоверсія, електрокардіостимуляція) має бути проведена якомога раніше (оптимально в межах 3–5 хв. після розвит­ку клінічних ознак зупинки серця, що підвищує рівень виживан­ня хворих до 50–70%) шляхом проведення початкового розряду з енергією 360 Дж для монополярних дефібриляторів та 150–200 Дж для біполярних дефібриляторів з наступною ескалацією енергії до 360 Дж при повторних розрядах. Обов’язкова оцінка серцевого ритму після кожного розряду: «Розряд = серцево-легенева реаніма­ція 2 хв. = Розряд = серцево-легенева реанімація 2 хв. = Розряд …» до відновлення ритму.

Особливості проведення реанімаційних заходів та умови їх припинення.
  1. Ймовірність сприятливого наслідку серцево-легеневої реаніма­ції можна підвищити, якщо мають місце потенціально зворотні при­чини зупинки кровообігу, що піддаються лікуванню, які представлені у вигляді універсального алгоритму «чотири Г — чотири Т»:

Гіпоксія — Tension (напружений) пневмоторакс

Гіперволемія — Тампонада серця

Гіпер- та гіпокаліємія, гіпомагніємія, ацидоз — Тромбоемболія

Гіпотермія — Токсичне передозування

  1. Тривалість серцево-легеневої реанімації — до реєстрації фіб­риляції шлуночків/ШТ без пульсу, за яких зберігається мінімальний метаболізм у міокарді, забезпечуючи потенціальну можливість відновлення нормального ритму.

Коментар. Рішення про припинення реанімаційних заходів приймається індивідуально. Однак, пролонгація їх більше 30 хв. рідко супроводжу­ється відновленням спонтанного кровообігу. Виключення: гіпотермія, утоплення в льодяній воді, передозування лікарських препаратів, персистуюча фібриляція шлуночків/ШТ без пульсу.

3 стадія. Тривала підтримка життя

Мета — церебральна реанімація та постреанімаційна інтенсив­на терапія поліорганної дисфункції. Проводиться в умовах спеціалізованих ВРІТ за алгоритмом «GHI»:

G (Gauge) — оцінка первинного стану (встановлення причини зупинки кровообігу та її усунення) і можливості повноцінного рятування пацієнта з урахуванням ступеня ушкодження ЦНС;

H (Hypothermy) — охолодження голови, можливість відновлення нормального мислення;

I (Intensive care) — інтенсивна терапія, спрямована на корекцію порушень функцій інших органів та систем (інтенсивна терапія післяреанімаційних синдромів).