Сечова система

Серед систем органів, що забезпечують збереження відносної сталості внутрішнього середовища, сечовидільна система відіграє найбільш важливу роль. Виведення з організму кінцевих продуктів обміну речовин, що бере на себе нирка (фільтрація, реабсорбція, активна секреція) виконується у вищій мірі спеціалізованими складовими елементами нирки – нефронами. Велика кількість нефронів, їх характерний перерозподіл у тканинах нирки, гетерогенна будова, надзвичайно велика та неповторна організація мікроциркуляторного русла, широкі шляхи венозного та лімфатичного дренажу, наявність спеціалізованого ендокринного апарату, що бере участь в регуляції гемодинаміки, різномаїття інтра-, та екстраренальних нервових зв’язків – все це визначає складну морфологію нирки, як життєво важливого органа, що підтримує гомеостаз.

До складу сечовидільної системи належать нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. Тут виділяють два функціонально незалежних відділи: сечоутворювальний, до складу якого входить кіркова та мозкова речовина нирки та сечовивідний,до складу якого входять ниркові чашечки, ниркові миски, сечоводи, сечовий міхур і сечівник.

Нирка — парний орган, в якому безперервно утворюється сеча. Це орган, який звільняє організм від кінцевих продуктів обміну та чужорідних речовин, регулює еритропоез, водно-сольовий обмін та осмотичний тиск крові, бере участь у підтримці кислотно-лужної рівноваги. Та  виконує ендокринну функцію.

Ззовні нирка вкрита тонкою фіброзною капсулою, оточена досить товстим шаром жирової тканини, яка необхідна для утримання нирки в правильному анатомічному положенні. Строму нирки утворює пухка волокниста сполучна тканина, багата на ретикулярні та колагенові волокна. Паренхіма органа утворена нирковими тільцями і епітеліальними нирковими канальцями.

На фронтальному розрізі в нирці чітко виділяють дві різних за кольором та будовою речовини: зовнішня – кіркова і внутрішня – мозкова речовина. Кіркова речовина розташовується суцільним шаром під капсулою, жовтувато-бурого кольору. Мозкова речовина світлішого забарвлення та знаходиться в центрі органа. Різниця в кольорі зумовлена нерівномірністю циркуляції крові через нирки: близько 90-95% кровотоку припадає на кіркову речовину та лише 5-10% – на мозкову речовину. Мозкова речовина побудована із 8-12 ниркових пірамід, у кожній із яких розрізняють дещо випуклу основу, вона повернута до кіркової речовини та вершину, що направлена в сторону воріт нирки у вигляді сосочка. Верхівки пірамід – ниркові сосочки – вільно виступають у ниркові чашечки. Мозкова речовина вростає у кіркову речовину у вигляді тонких пучків (мозкових променів Феррейна), які відходять від основи мозкових пірамід всередину кіркової речовини і утворені збірними трубочками та прямими канальцями нефрона. Разом з тим, між сусідніми пірамідами кіркова речовина проникає у мозкову речовину у вигляді ниркових стовпів (колонок Бертена), які утворені нирковими тільцями та звивистими канальцями нефрона.

Ниркова піраміда з прилеглою ділянкою кіркової речовини називається нирковою часткою. Нирковий промінь з ділянками кіркової речовини, що його оточують утворюють кіркову часточку.

Структурно-функціональною одиницею нирки є нефрон. У кожній нирці нараховується близько двох мільйонів нефронів. Нефрон – епітеліальна трубочка, яка являє собою систему звивистих і прямих епітеліальних канальців, що сліпо починаються капсулою від судинного клубочка кожного ниркового тільця, та впадає у збірну трубочку. До складу нефрона входять відділи, які відрізняються морфофункціональними характеристиками: ниркове тільце; проксимальний відділ, в якому розрізняють звивистий та прямий каналець; петлю нефрона (петлю Генле) з нисхідною та висхідною частинами; дистальний відділ, в якому розрізняють прямий та звивистий канальці.

Ниркове тільце — це структура, яка необхідна для з’єднання канальців нефрона із системою кровообігу, і включає в себе компактний клубочок переплетених капілярних петель – гломерулу та порожнисту капсулу – капсулу клубочка, в яку занурюється клубочок капілярів. У нирковому тільці виділяють два полюси: судинний, через який входять і виходять кровоносні судини, та канальцевий, в ділянці якого ниркове тільце з’єднується з канальцями нефрона.

Судинний клубочок (гломерула)є клубочковою капілярною сіткою, яка знаходиться в капсулі ниркового тільця. Вона складається із 50-100 капілярних петель, що утворились в результаті розгалуження приносної артеріоли. Зливаючись між собою, капіляри гломерули утворюють виносну артеріолу, яка покидає ниркове тільце. Внутрішня поверхня капілярів судинного клубочка вистелена ендотеліоцитами фенестрованого типу, цитоплазма яких тонким шаром покриває гломерулярну базальну мембрану. Цитоплазма ендотеліоцита помітно виступає у просвіт судини в тому місці, де розташоване ядро клітини. У цитоплазмі є численні фенестри діаметром до 0,1 мкм, які займають до 30% всієї поверхні ендотеліоцита. Такої кількості фенестр немає в ендотелії кровоносних судин жодного органа. Завдяки такій будові капілярів значно полегшується процес фільтрації плазми крові – перший етап сечоутворення, який відбувається в судинному клубочку.

Капсула клубочка (капсула Шумлянського-Боумена) має вигляд келиха, який складається із подвійного шару епітеліальних клітин, що утворюють парієтальний та вісцеральний листки капсули судинного клубочка. Всередині капсули знаходиться порожнина – сечовий простір (боуменовий простір), в який фільтрується первинна сеча.

Зовнішній (парієтальний) листок капсули клубочка утворений одним шаром клітин плоскої форми, що лежать на базальній мембрані. У ділянці судинного полюса ниркового тільця епітелій зовнішнього листка переходить у вісцеральний листок капсули Шумлянського-Боумена, а в ділянці канальцевого полюса – в епітелій проксимального відділу нефрона.

Внутрішній (вісцеральний) листок капсули нефрона утворений великими епітеліальними клітинами неправильної форми – подоцитами, які оточують ззовні капіляри судинного клубочка. Від базальної поверхні цих клітин відходять декілька широких відростків – цитотрабекул, від яких, у свою чергу, відходять численні дрібні відростки – цитоподії. Цитоподії своїми дещо розширеними основами (підошвами прикріплення) контактують із гломерулярною базальною мембраною, з внутрішньої сторони на якій лежать ендотеліоцити капілярів клубочка. Між цитоподіями є вузькі щілини, які через простір між тілами подоцитів сполучаються з порожниною капсули клубочка.

Гломерулярна базальна мембранарозташовується між капілярами клубочкової мережі та подоцитами вісцерального листка капсули Шумлянського-Боумена. Вона є товстою (до 300 нм) і складається з трьох шарів: світлих (менш щільних) зовнішнього та внутрішнього та темного (більш щільного) середнього шару. Структурна основа базальної мембрани представлена мікрофібрилами, що формують мережу з комірками діаметром до 7нм (щілинні діафрагми), та занурені в протеоглікановий матрикс.

Гломерулярна базальна мембрана разом із ендотелієм капілярів клубочка та подоцитами внутрішнього листка капсули формують фільтраційний бар’єр (нирковий фільтр), через який фільтрується кров і утворюється первинна сеча, що збирається в порожнині капсули Шумлянського-Боумена. Нирковий фільтр має вибіркову проникливість: він затримує все, що має розмір більший від діаметра комірок середнього шару базальної мембрани. У нормі через фільтраційний бар’єр не проходять формені елементи крові та білки плазми крові з великою молекулярною масою – імунні тіла, фібриноген та ін. При пошкодженні фільтра в разі захворювання нирок ці компоненти крові можна виявити в сечі хворого, що служить діагностичним критерієм захворювання.

Проксимальний відділнефрона має діаметр до 60 мкм і складається з довгого проксимального звивистого канальця, який починається від канальцевого полюса ниркового тільця, та короткого проксимального прямого канальця (низхідна товста частина петлі нефрона), який далі переходить у тонкий каналець петлі нефрона. Стінка проксимального звивистого канальця нефрона утворена одним шаром високих кубічних клітин, що лежать на базальній мембрані. Апікальний полюс цих клітин містить щіткову облямівку, що утворена мікроворсинками, а базальний полюс – базальну посмугованість, що утворена впорядкованим розташуванням паличкоподібних мітохондрій перпендикулярно до базальної мембрани між глибокими інвагінаціями цитолеми базальної частини клітини. Цитоплазма епітеліоцитів цього відділу нефрона оксифільна, непрозора, що обумовлено наявністю різноманітних включень (уратів, жирів, пігментів тощо), містить піноцитозні пухурці та велику кількість лізосом.

У проксимальному відділі нефрона починається процес сечоутворення – реабсорбція, що полягає у звортньому всмоктуванню в кров компонентів первинної сечі, яка утворилася шляхом фільтрації у нирковому тільці. У цій частині звивистого канальця, яка є безпосереднім продовженням капсули ниркового тільця, повної реабсорбції зазнає глюкоза, а також реабсорбується 85% води та натрію хлориду. Активному всмоктуванню підлягають амінокислоти та вітаміни.

Тонкий каналець петлі нефрона (петлі Генле)представляє собою U-подібну трубочку, яка є продовженням проксимального прямого канальця. У кіркових нефронах тонкий каналець має лише низхідну частину, а в юкстамедулярних є також довга висхідна частина, яка переходить у прямий дистальний каналець. Діаметр тонкого канальця складає 12-15 мкм. Його стінка утворена одним шаром плоских епітеліальних клітин зі світлою цитоплазмою, невеликою кількістю коротких мікроворсинок і малою кількістю клітинних органел. Ядерні частин клітин виступають у просвіт канальця.

При проходженні первинної сечі по тонкому канальцю, в його нисхідній частині відбувається пасивна реабсорбція води, а у висхідній частині відбувається дифузія NaCl.

Дистальний відділнефрона має діаметр до 50 мкм і є продовженням тонкого канальця петлі нефрона. Цей відділ складається з дистального прямого канальця (висхідна товста частина петлі нефрона) та дистального звивистого канальця, який далі переходить у збірні ниркові трубочки.

Канальці дистального відділу нефрона коротші та тонші канальців проксимального відділу. Вони вистелені одношаровим кубічним епітелієм, що лежить на базальній мембрані. У клітинах дистального відділу на апікальній поверхні відсутня щіткова облямівка, тому на поперечному перерізі контур просвіту більш рівні. У базальній частині епітеліоцитів між дуже глибокими складками плазмолеми розміщуються великі мітохондрії видовженої форми. Цитоплазма клітин цього відділу світла, піноцитозних пухирців та лізосом у ній мало. Дистальний відділ бере участь у вибірковій реабсорбції речовин, активно здійснює транспорт електролітів – іонів Na⁺ та Cl^– з сечі в інтерстиційний простір. Реабсорбція відбувається вибірково та регулюється впливом гормонів. Активне переміщення іонів хлору із просвіту канальців у перитубулярний простір відбувається під впливом альдостерону. Збірні ниркові трубочки не входять до складу нефрона, але тісно пов’язані з ним топографічно і функционально. Збірні ниркові трубочки обслуговують декілька нефронів: в них поступає сеча з дистальних звивистих канальців, яка в подальшому в глибині мозкової речовини проходить у збірні протоки. Збірні ниркові трубочки розташовуються у кірковій речовині у вигляді мозкових тяжів, а в мозковій речовині разом із канальцями петель нефрона складають її основну масу.

У верхній частині кіркової речовини збірні трубочки вистелені одношаровим кубічним, а в нижній – одношаровим циліндричним епітелієм, в складі якого розрізняють світлі та темні клітини. Світлі клітини чисельно переважають серед епітеліоцитів, їх цитоплазма бідна на клітинні органели та утворює внутрішні складки. Світлі клітини забезпечують пасивну реабсорбцію води, що відбувається під впливом антидіуретичного гормону переднього гіпоталамуса. Темні клітини розташовуються поодинці серед світлих епітеліоцитів, за будовою нагадують парієтальні клітини власних залоз шлунка, що секретують Н⁺-іони. Апікальна поверхня темних клітин утворює численні дрібні сплощені вирости, а цитоплазма містить мітохондрії та специфічні гранули, які надають їй темного забарвлення. Темні клітини є епітеліоцитами секреторного типу, вони забезпечують підкислення сечі та беруть участь у регуляції кислотно-лужної рівноваги.

Залежно від локалізації, особливостей будови та функції розрізняють наступні типи нефронів: кіркові, кіркові проміжні та навколамозкові.

Кіркові (субкапсулярні, короткі) нефрони складають до 1% від загальної кількості нефронів, їх структурні компоненти повністю розташовані в межах кіркової речовини нирки. Кіркові проміжні нефронискладають до 20% нефронів. Ниркові тільця цих нефронів локалізуються у зовнішній частині кіркової речовини. Їх петлі Генле короткі, оскільки тонкий каналець має лише низхідну частину, яка закінчується у зовнішньому шарі мозкової речовини.  Кіркові проміжні нефрони активно беруть участь у процесі сечоутворення.

Навколамозкові (юкстамедулярні, довгі) нефронискладають до 20% нефронів. Їх ниркові тільця розташовуються поблизу основи мозкових пірамід. У них довгі петлі Генле, переважно за рахунок тонкого канальця з довгою висхідною частиною, яка глибоко проникає у мозкову речовину до вершини пірамід. Юкстамедулярні нефрони забезпечують гіпертонічне середовище в інтерстиції, яке сприяє концентрації сечі.

Кровопостачання нирки характеризується тим, що кров, яка тече через них, використовується не лише для підтримання трофіки органа, але й для сечоутворення. Кровопостачання в нирці проходить дуже інтенсивно: вся кров людського організму проходить через нирки кожні 4-5 хвилин.

Кров надходить у нирку по нирковій артерії, яка безпосередньо відходить від черевної аорти. Поблизу воріт ниркова артерія поділяється на декілька гілок, які, ввійшовши в нирку, розпадаються на міжчасткові артерії,що проходять у складі ниркових стовпів між пірамідами мозкової речовини. На межі кіркової та мозкової речовин міжчасткові артерії загинаються, поділяються та утворюють дугові артерії. Від останніх у свою чергу відходять невеличкі гілочки міжчасточкових артерій, що радіально під прямим кутом піднімаються у кіркову речовину, проходять між сусідніми мозковими тяжами. Міжчасточкові артерії галузяться на численні клубочкові приносні артеріоли, які, вступають у капсулу ниркового тільця, утворюють судинний клубочок, що складається з великої кількості капілярів, що анастомозують. Капіляри судинного клубочка утворюють первинну капілярну мережу, особливість формування якої полягає в тому, що капіляри відходять один від одного під прямим кутом. Ця частина кровоносної системи нирки дуже важлива із фізіологічної точки зору, оскільки забезпечує процес фільтрації плазми крові в клубочках, тому її ще називають чудесною, або функціональною капілярною мережою. Кров із судин клубочка збирається у виносну артеріолу, яка пройшовши короткий шлях, знову розпадається на вторинну капілярну мережу (перитубулярну), що оточує канальці кіркових нефронів. Із капілярів кров перитубулярної мережі збирається у верхніх відділах кіркової речовини спочатку в зірчасті, а потім у міжчасточкові вени. Останні вливаються у дугові вени, що з’єднуюються з міжчастковими, а ті формують ниркову вену, яка виходить із воріт нирки. Описана система кровопостачання характерна для кіркових нефронів і називається кортикальним кровообігом.

При юкстамедулярному кровообігу, який характерний для навколамозкових нефронів, виносні артеріоли опускаються в мозкову речовину вздовж петель Генле, де розпадаються на прямі судини, що знаходяться в тісному контакті із канальцями мозкової речовини, оскільки від них відходять гілочки для формування мозкової капілярної перитубулярної мережі. Прямі судини утворюють петлі на різних рівнях мозкової речовини і повертаються у протилежному напрямку, переходять у вени. Низхідні та висхідні частини цих петель формують судинний пучок. Капіляри мозкової речовини збираються у прямі вени, які впадають у дугові вени.

Система ниркових канальців і судинні клубочки спеціалізуються на процесі сечоутворення, який відбувається завдяки процесу клубочкової фільтрації, канальцевої реабсорбції та секреції.

Фільтрація є першим етапом сечоутворення, в результаті якого утворюється первинна сеча. Цей процес активно відбувається у кіркових нефронах і пасивно в навколомозкових нефронах. Фільтрація плазми крові відбувається в нирковому тільці, а саме в судинному клубочку, завдяки високому кров’яному тиску в капілярах, який визначає можливість проходження значної кількості рідкого вмісту капілярів через фільтраційні щілини ниркового фільтру в просвіт капсули Шумлянського-Боумена ниркового тільця. Через фільтраційний бар’єр у нормі проходять плазма крові та білки з низькою молекулярною масою, глюкоза, вода, іони. Виникнення високого гемодинамічного тиску в капілярах клубочка (понад 50 мм рт. ст.) зумовлено різницею діаметрів приносної та виносної артеріол кіркових нефронів (діаметр виносної артеріоли менший за діаметр приносної). У навколамозкових нефронах діаметри приносної та виносної артеріол майже однакові, відсутній високий гемодинамічний тиск, у результаті цього в нефронах процес фільтрації відбувається пасивно. У результаті процесу фільтрації, який протікає дуже інтенсивно (120 мл/хв.) утворюється близько 180-200 літрів сечі на добу.

Другою фазою сечоутворення є реабсорбція – зворотнє всмоктування складових елементів первинної сечі з ниркових канальців у кров, у результаті чого відбуваються якісні та кількісні зміни сечі. В реалізації процесу реабсорбції має значення різниця тиску в просвіті канальців і капілярів вторинної перитубулярної мережі: гемодинамічний тиск у капілярах нижчий від гідростатичного тиску просвіті канальців, що й сприяє оберненому процесу всмоктуванню.

Реабсорбція різних речовин відбувається шляхом активного транспорту, тоді як вода залишає канальці пасивно. У тій частині проксимального звивистого канальця, який є безпосереднім продовженням капсули ниркового тільця, повністю реабсорбується глюкоза, 85% води та натрію хлориду. Активному всмоктуванню піддаються білок, амінокислоти, вітаміни. Реабсорбція та активний мембранний транспорт відбуваються при значній затраті енергії. Механізм цього процесу обумовлений особливостями будови клітин канальців нефрона. При реабсорбції різні речовини із просвіту низхідної частини канальця входять до клітини через апікальну мембрану пасивно, без затрат енергії клітинного обміну. Позитивно зарядженні речовини проникають у середину клітини, що має від’ємний заряд по відношенню до внутрішньоклітинної рідини. Речовини рухаються в клітині до її базальної частини, де розміщені різноманітні насоси. У цій частині клітини із винятково розвинутими складками базальної плазматичної мембрани та розміщеними між ними мітохондріями забезпечується активний транспорт речовин із клітин проксимального канальця в інтерстицій та кровоносне русло.

В інших частинах нефрону реабсорбція відбувається вибірково та регулюється впливом гормонів. У канальцях петлі нефрона відбувається активне переміщення іонів хлору із просвіту канальців у перитубулярний просвіт під впливом альдостерону. В цьому відділі нефрона пасивно адсорбується вода. Епітеліоцитами дистального відділу нефрона активно всмоктуються іони натрію. В результаті реабсорбції із 150-200 літрів первинної сечі залишається лише 1,5 літра вторинної кінцевої сечі. Заключним етапом сечоутворення є секреція – процес концентрування та підкислення сечі, що відбувається в канальцях нефрона та збірних трубочках.

Концентрування сечі пов’язано із перерозподілом солі та води між петлею Генле, інтерстицієм, збірними трубочками та капілярною перитубулярною мережею. У тканинній рідині інтерстицію мозкової речовини підтримується постійна висока концентрація NaCl за рахунок його активної реабсорбції з канальцевої рідини епітеліоцитами висхідної частини петлі Генле. В результаті пасивної дифузії води та секреції іонів епітеліоцитами дистального відділу нефрона концентрація солей та осмолярність сечі збільшується. Внаслідок цього, сеча, яка протікає по збірних трубочках, вже є гіпертонічною. Реабсорбція води, яка відбувається у світлих клітинах збірних трубочок, залежить від антидіуретичногогормону, що збільшує проникливість стінки збірних трубочок для води, сприяє затриманню води в організмі та зменшенню діурезу.

На основі відмін ультраструктурної будови клітин у проксимальному канальці виділяють три сегменти: S1-, S2-сегменти (відповідають проксимальному звивистому канальцю) і S₃-сегмент (належить проксимальному прямому канальцю. Їх   особливості полягають у різній формі клітин, висоті щіточкової облямівки, ступені розвитку базальної складчастості, кількості і формі мітохондрій.

Ендокринний комплекс нирки представлений простагландиновим та реніновим апаратами. Простагландиновий апарат нирки утворений інтерстиційними клітинами та нефроцитами збірних трубочок. Інтерстиційні клітини розташовані в сполучнотканинній стромі мозкових пірамід. Своїми відростками, вони обплітають петлі нефронів і кровоносних капілярів. Інтерстиційні клітини разом із світлими клітинами збірних трубочок секретують у кров один із різновидів простагландинів, який знижує кров’яний тиск.

Реніновий (юкстагломерулярний) апарат є у 10% кіркових нефронів і представлений юкстагломерулярними клітинами, щільною плямою, юкставаскулярними клітинами та мезангіальними клітинами судинних клубочків.

Юкстагломерулярні клітини – розташовані біля судинного полюса клубочка під ендотелієм у стінці приносної, в меншій мірі виносної артеріол. Вони є видозміненими гладенькими міоцитами середньої оболонки судин, у цитоплазмі яких містяться помірно розвинуті загальні органели та великі щільні гранули реніну, що вони секретують у кров. Ренін – гормон, який попадаює у судинне русло, перетворює ангіотензиноген плазми крові в ангіотензин, що збільшує тонус гладеньких міоцитів судин, підвищує кров’яний тиск й інтенсивність фільтрації первинної сечі. Крім того, ренін стимулює секрецію альдостерону клітинами клубочкової зони кори надниркових залоз.

Щільна пляма утворюється петлею дистального звивистого канальця, який розташований між приносною та виносною артеріолами біля судинного полюса ниркового тільця. Складається з 15-40 спеціалізованих високих вузьких циліндричної форми епітеліальних клітин, в яких немає базальної посмугованості та які лежать на переривистій базальній мембрані. Клітини щільної плями виконують роль осморецепторів – уловлюють зміни концентрації Na⁺ в сечі та передають інформацію до юкстагломерулярних клітин.

Юкставаскулярні клітини (клітини Гурмагтіга) лежать у трикутному просторі між артеріолами клубочка та щільною плямою. Вони овальної форми і довгі відростки, що контактують з юкстагломерулярними клітинами і клітинами щільної плями. Вважають, що юкставаскулярні клітини разом із мезангіальними клітинами продукують ренін при виснаженні юкстагломерулярних клітин.

Мезангіальні клітини розташовуються в судинних клубочках ниркових тілець у місцях, де між капілярами відсутні подоцити внутрішнього листка капсули. Вони продукують основну міжклітинну речовину – матрикс, разом із яким утворюється мезангій судинних клубочків. Вважають, що мезангіальні клітини здатні до фагоцитозу: вони очищають базальну мембрану, видаляють з неї макромолекулярні комплекси, тим самим запобігають її пошкодження. Мезангіальні клітини та мезангіальний матрикс служать опорою для подоцитів. Окрім реніну, юкстагломерулярний апарат нирки продукує еритропоетин – фактор стимуляції еритропоезу в червоному кістковому мозку.

Сеча – це продукт життєдіяльності організму людини. Являє собою біологічну рідину, що складається з води, органічних та неорганічних речовин. До складу сечі входять близько 150 різних компонентів, а саме: сечовина, сечова кислота, креатинін, індикан, іони кальцію, натрію та інших металів, солі-хлориди, фосфати, сульфати, пігменти-урохром, уробілін, ферменти-пепсин, амілаза, гормони-статеві, кори наднирників, вітаміни та ін. Складові частини сечі доставляються в нирки в готовому вигляді з кров’ю. В них утворюються тільки аміак та гіпюрова кислота. Склад сечі змінюється в залежності від кількості випитої рідини та їжі, фізичного та нервово-психічного стану людини. Сеча утворюється в нирках і з нею виводяться з організму кінцеві продукти обміну речовини. 

Сечовивідні шляхи починаються в нирках нирковими чашечками і мисками, далі продовжуються у сечоводи, сечовий міхур і сечовипускний канал. Стінка сечовивідних шляхів, окрім сечівника, складається із слизової, підслизової, м’язової та зовнішньої оболонок.

Ниркові чашечки представляють собою досить великі широкі трубочки, які охоплюють сосочки нирок. Стінка ниркових чашечок тоненька, але по всій її довжині можна розрізнити три оболонки, які є типовими для сечовивідних шляхів. Слизова оболонка вкрита тоненьким перехідним епітелієм, який складається із декількох клітинних шарів. Під епітелієм лежить тонка власна пластинка слизової оболонки, яка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною з великою кількістю еластичних волокон. М’язова оболонка, складається із двох тоненьких шарів гладеньких міоцитів, які утворюють помітні потовщення навколо сосочків нирки. Зовнішня – адвентиційна оболонка побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини, яка об’єднує сусідні чашечки між собою та ниркою.

Ниркові миски є продовженням ниркових чашечок. Їх слизова оболонка дещо товстіша, вкрита перехідним епітелієм, що складається із 5 шарів клітин. М’язова оболонка побудована з трьох нечітко відмежованих шарів гладеньких міоцитів, які оточені прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини. Зовнішній шар міоцитів орієнтований циркулярно, внутрішній – більш товстий шар – поздовжньо. Адвентиційна оболонка складається із пухкої волокнистої сполучної тканини і з’єднує лоханку нирки з тканинами фіброзної капсули.

Сечовід представляє собою канал із товстою стінкою та вузьким просвітом зірчастої форми на поперечному розрізі. Слизова оболонка складається із товстого шару сполучної тканини, яка вкрита перехідним епітелієм, і формує глибокі поздовжні складки, що забезпечують здатність розтягуватися та розширювати просвіт сечовода. При наповненні сечовода рідиною, клітини перехідного епітелію можуть змінювати свою форму, стають плоскими при сильному розтягненні стінки. М’язова оболонка складається із трьох шарів гладеньких міоцитів: внутрішнього та зовнішнього поздовжніх і середнього колоподібного. Зовнішній м’язовий шар є лише в нижній третині, де він тісно контактує із м’язовою оболонкою сечового міхура. Зовнішня адвентиційна оболонка побудована із тонкого шару пухкої волокнистої сполучної тканини, яка з’єднує сечівник із пухкою сполучною та жировою тканинами заочеревинного простору.

Сечовий міхур збирає сечу, яка попадає у нього із сечівників. В його порожнині може поміститися до 350 мл рідини. Стінка сечового міхура утворена слизовою, підслизовою, м’язовою та серозною або адвентиційною оболонками. Слизова оболонка вкрита перехідним епітелієм типової будови. Епітелій лежить на базальній мембрані, під якою залягає тонкий шар пухкої волокнистої сполучної тканини, де проходять численні кровоносні судини. Слизова оболонка не містить залоз, за винятком ділянки трикутника сечового міхура (трикутника Л’єто), де розміщуються альвеолярно-трубчасті залози зі слизовим типом секрету. Слизова оболонка випорожненого сечового міхура утворює численні складки, які згладжуються при наповненому міхурі.

Від підслизової оболонки слизова відділяється пучками гладких міоцитів, які не утворюють суцільного шару. Підслизова оболонка об’єднує слизову та м’язову оболонки на всій поверхні за винятком ділянки трикутника. Вона побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини, яка разом із кровоносними судинами містить лімфатичні вузлики. М’язова оболонка сечового міхура побудована пучками гладенької м’язової тканини, які переплітаються між собою. У ній розрізняють три шари: зовнішній та внутрішній поздовжні і середній колоподібний, які об’єднані прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини з великою кількістю еластичних волокон. Особливу функціональну систему утворює м’язовий комплекс у ділянці трикутника сечового міхура, який регулює стан гирла сечоводів та сечовипускного каналу. Більша частина сечового міхура вкрита очеревиною з типовою будовою серозної оболонки. У тих ділянках, де відсутня очеревина, є пухка волокниста сполучна тканина, яка з’єднує стінку сечевого міхура з сусідніми органами. Сечовий міхур інервується симпатичними і парасимпатичними, а також спінальними нервами. В ньому є багато вегетативних нервових гангліїв.

Сечовипускний канал (сечівник) виводить сечу з сечового міхура. За будовою сечовипускний канал у чоловіків відрізняється від такого у жінок. Чоловічий сечовипускний канал відноситься як до видільної, так і до статевої системи. Він складається з трьох частин: простатичної, яка проходить всередині передміхурової залози; перетинчастої, яка проходить через сечостатеву діафрагму та печеристої, яка знаходиться в печеристому тілі статевого члена.

Стінка сечовивідного каналу у чоловіків складається із слизової та м’язової оболонок. Слизова оболонка простатичної частини вкрита перехідним епітелієм, перетинчастої – багаторядним призматичним, а печериста частина каналу вкрита багатошаровим плоским епітелієм з ознаками зроговіння. Серед епітеліоцитів є багато келихоподібних клітин і зустрічаються поодинокі ендокриноцити. Епітелій підстеляє пухка волокниста сполучна тканина власної пластинки слизової оболонки, в якій є густа мережа венозних судин і розміщені кінцеві секреторні відділи уретральних слизових залоз, що добре розвинуті в перетинчастій частині каналу. М’язова оболонка сечівника утворена пучками гладеньких міоцитів, які у простатичній частині формують внутрішній поздовжній та зовнішній циркулярний шари. Ця оболонка витончена у перетинчастій частині та повністю зникає в печеристій. Перетинчаста частина сечівника оточена скелетними м’язами, що утворюють зовнішній сфінктер сечового міхура.

Стінка сечовивідного каналу у жінок складається із слизової, м’язової та адвентиційної оболонок. Слизова оболонка вкрита перехідним епітелієм поблизу сечового міхура, багаторядним призматичним – вздовж майже всього каналу та багатошаровим плоским незроговілим епітелієм біля зовнішнього отвору. Епітелій розташовується на власній пластинці слизової оболонки, яка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. У ній прослідковуються венозні синуси кавернозної будови та не численні уретральні слизові залози. М’язова оболонка сечівника у жінок добре розвинута, побудована з  пучків гладеньких міоцитів, які утворюють внутрішній поздовжній та зовнішній циркулярний шари. У ділянці шийки сечового міхура шари м’язової тканини стають більш товстими і утворюють несамовільний сфінктер. У середній частині сечовипускний канал оточений волокнами скелетної м’язової тканини самовільного сфінктера. Адвентиційна оболонка утворена тонким шаром пухкої волокнистої сполучної тканини.

Вікові зміни сечовивідних шляхів. У постнатальному періоді продовжуються ріст і розвиток нефронів. При цьому збільшуються їх довжина і товщина. У зв’язку з цим на одиницю маси ниркової тканини у дорослого припадає в 10 разів менше ниркових тілець в порівнянні з новонародженим.

Реактивність і регенерація сечовивідних шляхів. Реактивні зміни нирок при дії екстремальних факторів (переохолодження організму, отруєння отруйними речовинами, дія проникаючої радіації, опіки, травми тощо) дуже різноманітні з переважним ураженням судинних клубочків або епітелію різних відділів нефрона аж до загибелі нефронів. Регенерація нефрона відбувається більш повно при внутріканальцевой загибелі епітелію. Спостерігаються клітинна і внутрішньоклітинна форми регенерації. Епітелій сечовивідних шляхів має досить виражену відновну здатність.