Теніоз — це паразитарне захворювання, причиною якого є стрічковий хробак Taenia solium. У медичній літературі, крім латинської назви, також наявні інші назви: свинячий ціп’як, збройний ціп’як, свинячий солітер.

Епідеміологія теніозу

Захворювання поширене в регіонах розвинутого свинарства, оскільки свиня — проміжний господар у життєвому циклі розвитку паразита. Нові випадки реєструють повсюдно, але частіше в африканських країнах, азійському регіоні, Латинській Америці, а також у багатьох країнах Європи, зокрема в Україні, країнах Балтії, Польщі, Болгарії та ін. За статистикою, найвищий ризик мають працівники свинарських господарств і ферм, м’ясокомбінатів, а також домогосподарки. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), кількість хворих на теніоз у світі становить не менше 3 млн осіб.

Теніоз діагностують і в педіатричній практиці: близько 5–7% випадків інвалідизації припадає на пацієнтів, які не досягли 18 років.

Зараження людини Taenia solium може відбуватися на різних етапах паразита:

• цистицерки плоских черв’яків потрапляють в організм людини при вживанні зараженого м’яса, сала, шпику, внутрішніх органів свині, які не пройшли належної термічної обробки. У такому разі людина стає остаточним господарем для гельмінта, а захворювання називається «теніоз»;
• можливе зараження яйцями Taenia solium через овочі, фрукти, забруднені фекаліями хворого, а також через немиті руки. У цьому разі інші етапи життєвого циклу проходять в організмі людини (він стає проміжним господарем). Це провокує розвиток іншого паразитарного захворювання — цистицеркозу.

Для теніозу характерна сезонність захворювання — найбільше нових випадків реєструють наприкінці календарного року, що пов’язано з традиційним періодом забою тварин.

Збудник теніозу

У 2014 р. ВООЗ, Продовольча та сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй представили рейтинг найнебезпечніших харчових паразитів. Експерти оцінювали гельмінтів за багатьма критеріями (імовірність зараження, тяжкість захворювання, що розвивається, довгостроковий прогноз для людини та ін.). На підставі результатів дослідження складено список найнебезпечніших гельмінтів. 1-е місце в рейтингу отримав збудник теніозу — Taenia solium (свинячий, або озброєний, ціп’як). За науковою класифікацією він належить до типу плоских хробаків, клас стрічкових хробаків, рід Taenia.

Перша інформація про свинячий ціп’як зустрічається ще в роботах давньоєгипетських лікарів, Аристотель у своїх працях описував м’ясо, заражене фінами. Значний внесок у вивчення зробив саксонський лікар Фрідріх Кухенмайстер. Він експериментально довів, що при вживанні м’яса, зараженого личинками Taenia solium, в організмі людини відбувається розвиток гельмінта. Свої експерименти він проводив на засуджених до смерті злочинцях, за що його сильно критикувало наукове співтовариство.

Taenia solium має характерні риси, детально представлені в табл. 1.

Таблиця 1. Особливості збудника теніозу

Життєвий цикл Taenia solium

Життєвий цикл Taenia solium — складний процес, який проходить в організмах 2 господарів:

• свині, що є для паразита проміжним господарем;
• людини (остаточний господар), де гельмінт перетворюється на статевозрілу особину.

Taenia solium може жити в тонкій кишці людини протягом кількох років. Разом з випорожненнями в навколишнє середовище виділяються яйця, що містять зародки паразита (онкосфери), і ланцюжки проглотид. Вони можуть потрапляти в корм для тварин, воду, рослини. Варто зазначити, що онкосфери є стійкими до впливу факторів навколишнього середовища: вони захищені 2-контурною товстою оболонкою, тому можуть зберігати життєздатність протягом тижнів і навіть місяців. Найбільшу тривалість життя виявили в онкосферах, що знаходилися в прохолодних місцях без впливу прямих сонячних променів.

Свині заражаються, коли ковтають яйця гельмінта або ланцюжки члеників:

• онкосфери проникають спочатку в кишечник, потім у кровоносні судини. З током крові онкосфери розносяться по всьому організму проміжного господаря;
• вони осідають у міжм’язовій сполучній тканині, різних органах та тканинах, утворюючи фіни (бульбашки). Процес формування бульбашок триває близько 60 днів. За цей час вони досягають розмірів до 1 см, у них знаходяться цистицерки паразита. У період утворення фіни у зародка формується сколекс (голівка), який прикріплений до внутрішньої оболонки фіни за допомогою гачків і присосок, за будовою та розташуванням схожих з гачками та присосками дорослих гельмінтів;
• подальший розвиток свинячого ціп’яка в організмі проміжного господаря на цьому зупиняється. Цистицерки у фінах можуть залишатися активними до кількох років.

У разі, коли яйця паразита потрапляють до організму людини, розвиток гельмінта відбувається подібним чином, викликаючи цистицеркоз.

Наступні етапи життєвого циклу Taenia solium проходять в організмі остаточного господаря, яким може бути лише людина. Шлях зараження — харчовий, плоскі черв’яки потрапляють у травний тракт при вживанні недостатньо обробленого свинячого м’яса, що містить життєздатні фіни. Цистицерка активується в тонкій кишці людини. Під дією травних ферментів, шлункового соку та жовчі оболонка фіни розчиняється, личинка прикріплюється до стінки за допомогою присосок та гачків. Трансформація зі стадії цистицерки на дорослу особину відбувається за 60–75 днів. За цей час плоский черв’як виростає до 2 м у довжину і проходить статеве дозрівання. Хворий починає виділяти яйця гельмінта та дистальні ланцюжки проглотидів у зовнішнє середовище.

Патогенез теніозу

Вплив свинячого ціп’яка на організм людини різноманітний:

• у кишечнику накопичується велика кількість токсичних продуктів життєдіяльності паразита, які надходять у кровотік, викликаючи токсико-алергічні реакції;
• подразнюються нервові закінчення, розташовані у стінці кишечнику;
• пошкоджуються епітеліальні клітини слизової оболонки кишечнику присосками та гачками гельмінта;
• паразит активно поглинає вміст тонкого кишечнику, унаслідок чого це закінчується виснаженням господаря;
• порушуються процеси всмоктування поживних речовин, виникає гіповітаміноз;
• розвивається дисбаланс мікробіоти кишечнику.

Клінічна картина теніозу

Клінічні прояви теніозу варіюють залежно від кількох ключових факторів:

• вік пацієнта — у дорослих пацієнтів захворювання часто має перебіг без жодних симптомів. Підозра на паразитарну інвазію виникає при виявленні ланцюжків члеників у калі. У дітей, зазвичай, вираженість симптомів теніозу проявляється більше;
• ступінь інвазії — кількість та розмір стрічкових глистів в організмі. Більша кількість глистів викликає серйозніші патологічні зміни в організмі хворого;
• тривалість захворювання — чим більше часу паразит знаходиться в кишечнику, тим більш вираженими та різноманітними стають симптоми захворювання.

Симптоматика теніозу у дорослих пацієнтів включає:

• головний біль;
• загальну слабкість та стомлюваність;
• зміну апетиту;
• «голодний» біль у животі, почуття дискомфорту;
• нудоту та блювання;
• чергування діареї та запору.

У дітей спочатку можна відзначати незрозуміле підвищення апетиту, яке швидко змінюється повною втратою апетиту та відразою до їжі. Це пов’язано з тим, що їжа часто провокує негативну нервово-рефлекторну реакцію:

• відчуття комка в горлі;
• відрижку;
• нудоту та блювання;
• підвищене слиновиділення;
• біль у животі переймоподібного характеру;
• почастішання актів дефекації;
• прояви астеновегетативного синдрому.

Один з найбільш характерних симптомів захворювання в педіатричній практиці — різкий біль у животі. Він може виникати навколо або біля пупка, у правій половині живота, ілеоцекальному кутку, правому підребер’ї, епігастральній ділянці. Біль часто не пов’язаний з їдою, виникає раптово, носить спастичний характер і буває дуже вираженим, зумовлюючи крик і плач у дитини.

Обтураційна кишкова непрохідність виникає дуже рідко і свідчить про значний ступінь інвазії.

Діагностика теніозу

Підхід до діагностики теніозу має бути комплексним. Основні діагностичні напрямки:

• збір епідеміологічного анамнезу — ключовий фактор, який свідчить про ймовірне зараження Taenia solium — вживання свинини, яка не була піддана достатній тепловій обробці;
• дослідження калу — встановити діагноз після виявлення онкосфер у калі неможливо. Морфологічно яйця свинячого ціп’яка ідентичні яйцям бичачого. Важливо виявити в калі статевозрілі членики. Діагностичні ознаки теніозу — кількість бічних відгалужень матки (7–12 од.) та будова яєчника з додатковою 3-ю часткою у проглотиді гельмінта;
• серологічна лабораторна діагностика теніозу відіграє важливу роль у виявленні захворювання, особливо у випадках, коли клінічні симптоми незначні. Серологічні методи ґрунтуються на виявленні специфічних антитіл у плазмі крові пацієнта. При зараженні теніозом імунна система організму починає виробляти антитіла, які реагують з антигенами, характерними для цього гельмінта. Найбільш поширені тести, які дозволяють виявляти антитіла: реакція непрямої гемаглютинації, імуноферментний аналіз, реакція дифузної преципітації в агарі;
• загальний аналіз крові — виявляють характерні зміни для глистяних інвазій: збільшення кількості еозинофілів, гіпохромна анемія (зниження рівня гемоглобіну в еритроцитах).

Лікування теніозу

Терапію теніозу проводять у стаціонарі через ризик виникнення ускладнення — цистицеркозу. Воно пов’язане з попаданням онкосфер у кровотік та їх подальшого розповсюдження по внутрішніх органах. Лікування умовно можна поділити на 3 етапи:

• підготовка;
• антигельмінтна терапія;
• диспансерне спостереження.

Підготовка

Період підготовки триває 2–3 дні. Він включає певну дієту і режим харчування. Ці заходи спрямовані на створення оптимальних умов прийому протигельмінтних лікарських засобів:

• дієта (стіл № 13) — передбачає обмеження прийому жирних продуктів і продуктів, що містять грубу клітковину. Не рекомендовано вживати деякі види овочів (селеру, броколі, спаржу, моркву), фруктів (яблука зі шкіркою), зернові продукти (цільнозерновий хліб). Обмеження жирної їжі та грубої клітковини знижує навантаження на шлунково-кишковий тракт;
• режим харчування — основні вимоги — регулярний прийом їжі (4–5 р/добу невеликими порціями) та відсутність тривалих «голодних» перерв без їжі.

У період підготовки додатково очищають кишечник за допомогою клізм.

Антигельмінтна терапія

У клінічних рекомендаціях щодо лікування теніозу, складених фахівцями ВООЗ, зазначено 3 препарати:

• празиквантел — лікарський засіб, що підвищує проникність клітинних мембран Taenia solium для іонів кальцію. Підвищення концентрації цього макроелемента зумовлює спастичне скорочення м’язових волокон у тілі паразита. Гельмінт не може утриматися в кишечнику і виводиться з організму разом з каловими масами. Празиквантел застосовують у дорослих та дітей віком від 2 років у дозі 10–25 мг/кг маси тіла одноразово per os. Препарат рекомендовано приймати після їди. Після прийому можливі побічні реакції, особливо у пацієнтів із високим ступенем інвазії. Як правило, вони проходять швидко та не вимагають медичної допомоги;
• ніклозамід — при взаємодії зі стрічковими гельмінтами препарат викликає уповільнення окислювально-фосфорильованих процесів у паразитів, що призводить до ослаблення та подальшої загибелі личинок і статевозрілих члеників. Ніклозамід застосовують по 2000 мг для дорослих та дітей віком від 6 років, по 1000 мг — у дітей віком 2–6 років. Усю дозу приймають одноразово, внутрішньо;
• альбендазол — пригнічує процес полімеризації білка тубуліну в організмі паразитів, що спричиняє метаболічні порушення та їх загибель. Добова доза препарату становить 400 мг, тривалість курсу — 3 доби.

Диспансерне спостереження

Оскільки при теніозі не існує на 100% ефективного курсу лікування, а регенерація члеників паразита може тривати до 1–4 міс, диспансерне спостереження продовжують не менше 4 міс. За цей час проводять клінічне спостереження та 2-кратний аналіз калу на яйця гельмінта (через 2 та 4 міс).

При позитивному результаті повторюють курс терапії одним із вищезгаданих препаратів ще раз. Після 4 міс спостереження та негативних аналізів пацієнта можна зняти з обліку.

Такий затяжний контроль необхідний, оскільки можливий рецидив захворювання після 1-разового антигельмінтного лікування.

Профілактика теніозу

Профілактика теніозу включає як особисті, так і загальні заходи.

Особиста профілактика полягає в наступному:

• дотримання гігієнічних норм — регулярне миття рук перед їдою, після відвідування санвузла та контакту із сирим м’ясом;
• вживання тільки термічно обробленої свинини при температурі не нижче 75 °C.

Загальна профілактика включає:

• ветеринарний контроль свинини на бійнях та ринках;
• недопущення фекального забруднення навколишнього середовища, контроль за належною утилізацією фекалій;
• надання інформації про превентивні дії проти теніозу в межах санітарно-просвітницької діяльності.

Прогноз теніозу

Прогноз при теніозі несприятливий. Причина — при цьому захворюванні завжди існує ризик розвитку серйозного ускладнення у вигляді цистицеркозу — ураження тканин і органів, зокрема головного мозку, личинками паразита. Цистицеркоз небезпечний незворотними наслідками, такими як епілепсія, порушення зору, слуху, когнітивних функцій. Летальність при тяжких формах цистицеркозу досягає 80%. Крім того, хронічний теніоз сам по собі призводить до виснаження, авітамінозу, анемії, порушення роботи кишечнику.

Отже, через ризик розвитку цистицеркозу та інших ускладнень теніоз становить серйозну небезпеку для здоров’я людини і потребує ретельного спостереження за пацієнтом та лікування.