Травна система

Травна система (systema digestоrіum) здійснює перетравлення їжі шляхом її механічної та хімічної обробки, всмоктування продуктів розщеплення через слизову оболонку в кров і лімфу, виведення неперетравлених  залишків.

До травної системи належать: порожнина рота з розміщеними у ній зубами і язиком, великі слинні залози, глотка, стравохід, шлунок, тонка і товста кишки, печінка і підшлункова залоза. Таким чином, травна система складається з травної трубки, довжина якої у дорослої живої людини сягає 2,5–4,5 м, а у мертвої людини внаслідок втрати тонусу м’язової оболонки – 7–9 м, і ряду розташованих поза її стінками великих травних залоз. Відстань від ротової щілини до відхідника по прямій лінії становить всього 70–90 см. Це пояснюється тим, що травна трубка утворює вигини і петлі.

Відділи травної трубки добре виявляються у живої людини при рентгенологічному дослідженні, коли вони наповнені водневою сумішшю сірчанокислого барію. На рентгенограмах вивчають положення, форму, розміри, рельєф слизової оболонки та моторику різних відділів травної трубки, що дає змогу робити висновки про їх функціональний стан.

Ротова порожнина, глотка і стравохід, що розташовані в ділянках голови, шиї і грудної порожнини, мають відносно прямий хід. У ротовій порожнині їжа пережовується і змішується зі слиною. З ротової порожнини їжа надходить у глотку, де в її ротовій частині відбувається перехрест травних і дихальних шляхів. По стравоходу змішана зі слиною їжа надходить у шлунок.

У черевній порожнині розташовані кінцевий відділ стравоходу, шлунок, тонка і товста кишка, печінка, підшлункова залоза, а в малому тазі – пряма кишка. У шлунку харчова маса протягом декількох годин піддається дії шлункового соку, розріджується, активно перемішується, і починається процес травлення.

У тонкій кишці їжа за участю багатьох ферментів розщеплюється на прості сполуки, що всмоктуються в кров і лімфу.

У товстій кишці всмоктується вода і формуються калові маси. Неперетравлені і непридатні до всмоктування речовини виділяються назовні через відхідник. В епітеліальній пластинці вздовж усього шлунковокишкового тракту розташовані шлунково-кишкові ендокриноцити, що об’єднані в гастроентеропанкреатичну ендокринну систему – систему GEP. Ендокриноцити виробляють гормони та інші біологічно активні речовини, які регулюють процеси секреції в залозах, моторику та кровопостачання шлунковокишкового тракту, процеси активного і пасивного трансмембранного транспорту речовин. Кількість ендокриноцитів зменшується в дистальному напрямку шлунково-кишкового  тракту.

Між шарами м’язової оболонки розташоване м’язово-кишкове нервове сплетення – сплетення Ауербаха, яке регулює моторику шлунково-кишкового тракту. У підслизовій основі розміщене внутрішнє підслизове нервове сплетення – сплетення Мейснера, яке регулює в основному секреторну функцію залоз. Стравохід, шлунок і тонка кишка здійснюють перистальтичні рухи, у результаті яких харчові маси пересуваються в дистальному напрямку до відхідника. При цьому циркулярні м’язи хвилеподібно скорочуються і розслаблюються. Перемішування харчових мас із травними соками у визначених невеликих ділянках шлунка і тонкої кишки забезпечується специфічними рухами – ритмічною сегментацією (одночасне почергове скорочення колових м’язів сусідніх ділянок) і маятникоподібними рухами (скорочення поздовжніх м’язів на невеликих ділянках). Тривале тонічне скорочення м’язів-замикачів (сфінктерів) перешкоджає пересуванню харчових мас, затримує їх на визначений час у тому чи іншому відділі шлунково-кишкового тракту. Крім того, тонус гладких м’язів стінок шлунково-кишкового тракту регулює величину його просвіту.