Головна / Статті / Алергічний риніт

Алергічний риніт

Алергічний риніт — це запалення слизової оболонки носа, реакція на контакт з алергеном.

Алерген — це речовина (антиген), яка викликає алергічну реакцію у чутливих до неї людей. Алергенами можуть бути пилок рослин, пиловий кліщ, шерсть свійських тварин, отрути, що надходять в організм при укусах комах. Деякі люди реагують на алергени в продуктах харчування чи лікарських засобах.

Реакція імунної системи на алергени — вироблення великої кількості антитіл (імуноглобулінів). Антитіла ж, своєю чергою, змушують імунну систему виробляти такі речовини, як гістамін, простагландини, лейкотрієни, які призводять до запалення навколишніх тканин, викликаючи симптоми алергії.

Класифікація алергічних ринітів

1. За тривалістю симптомів:

  •  сезонний алергічний риніт: симптоми виявляють у певні сезони року, зазвичай навесні чи восени, коли рівень пилку від деяких рослин максимально високий;
  •  періодичний (епізодичний) алергічний риніт: симптоми алергічного риніту виявляються час від часу, у відповідь на контакт з алергеном, наприклад, з пилком певних рослин, шерстю домашніх тварин чи пліснявою;
  •  цілорічний (постійний) алергічний риніт: відмічається цілий рік і є реакцією на алергени, з якими людина контактує постійно.

2. За тяжкістю симптомів:

  •  легкий: симптоми не заважають нормальній життєдіяльності людини та сну;
  •  помірний або тяжкий: симптоми порушують звичайну життєдіяльність чи сон. Наприклад, це можуть бути труднощі при виконанні завдань на роботі або домашньої рутинної роботи, проблеми при зайнятті спортом або зі сном.

Етіологічні фактори алергічного риніту

  1.  Інгаляційні алергени: пилок рослин, пил, пліснява, частинки шкіри свійських тварин (лупа), вплив тютюнового диму.
  2.  Генетика: алергічний риніт може бути спадковим (існує така гіпотеза, що якщо у батьків був алергічний риніт, то потенційно, за певних умов, він може виявитися і в їхніх дітей).
  3.  Надмірна гігієна: існує твердження про «надмірну гігієну», яке припускає, що, живучи в надто «стерильних умовах», імунна система не «вчиться» нормально реагувати на алергени.
  4.  Продукти харчування та лікарські засоби: можуть виникати перехресні реакції між продуктовими та інгаляційними алергенами.
  5.  Хімічні речовини: речовини, що використовуються у хімічній та фармацевтичній промисловості.

Клінічна картина алергічного риніту

Симптоми алергічного риніту:

  • постійний нежить;
  • чхання;
  • закладеність носа;
  • свербіж та сльозотеча;
  • свербіж у носі та першіння у горлі.

Діагностика алергічного риніту

Діагностика алергічного риніту зазвичай включає кілька етапів.

Діагностика алергічного риніту зазвичай починається з ретельного збирання анамнезу та фізичного обстеження пацієнта. Лікар розпитує пацієнта про симптоми, їх тривалість, сезонність, а також про наявність будь-яких видів алергії в сім’ї.

Якщо лікар підозрює алергічний риніт, рекомендується проводити випробування на алергію. За допомогою тестів можна зафіксувати алергічні реакції.

1. Тести на алергію: шкірні проби, аналіз крові

  • Шкірні проби: лікар наносить на подряпину на шкірі невелику кількість алергену. Якщо у людини є алергія, то на цьому місці шкіра стає червоною та припухлою.
  • Аналіз крові: підвищена концентрація рівня антитіл IgE (120–1000 кЕ/л)

2. Передня риноскопія та ендоскопія носа

  • Передня риноскопія — це процедура, коли лікар оглядає передню частину носових ходів з використанням спеціального інструменту — риноскопа. Це дає змогу оцінити стан носової перегородки, наявність набряку, гіперемії, виділень, поліпів, викривлень носової перегородки та інших відхилень від норми.
  • Ендоскопія носа є більш глибоким оглядом придаткових пазух носа та носоглотки за допомогою ендоскопа — тонкого гнучкого або жорсткого трубчастого апарату з оптичною системою. Ендоскопія дає змогу побачити ділянки, які важко обстежити при стандартному огляді.

Обидва методи широко використовуються в отоларингології для діагностики різних захворювань, включаючи алергічний риніт. У разі алергічного риніту при застосуванні обох методів можна зафіксувати набряк слизової оболонки носа, наявність гіперсекреції, можливі структурні зміни, які пов’язані з тривалим запаленням.

3. Цитологічні дослідження мазка з носа

Цитологічне дослідження мазка з носа зазвичай використовується для оцінки кількості різних видів клітин у зразку, включаючи еозинофіли, нейтрофіли, макрофаги, мастоцити та інші. При алергічному риніті особливо важливо звернути увагу на кількість еозинофілів — це вид білих клітин крові (лейкоцитів), які відіграють ключову роль у алергічних проявах (зазвичай у стадії загострення ≥2%).

Однак слід зазначити, що кількість еозинофілів може бути підвищена і при інших захворюваннях, таких як бронхіальна астма, екзема та деякі інфекції. Тому цей показник не є специфічним лише для алергічного риніту і має інтерпретуватися у контексті інших клінічних даних та результатів досліджень.

4. Комп’ютерна томографія (КТ) носа та придаткових пазух — це високоточна діагностична процедура, яка використовується для відтворення деталей внутрішніх структур носа та придаткових пазух.

Процедуру КТ застосовують у діагностиці різних захворювань, включаючи особливості алергічного риніту. Зокрема, в результаті КТ можна виявити ознаки запалення або набряку в придаткових пазухах, що може бути проявом алергічного риніту, а також інших проблем з носом та пазухами, таких як синусит.

Крім того, КТ носа та придаткових пазух використовують для оцінки анатомічних аномалій, які, своєю чергою, можуть бути причинами збільшення вираженості симптомів алергічного риніту (наприклад викривлена перегородка носа або збільшені аденоїди).

Однак необхідно пам’ятати, що КТ зазвичай використовується тільки в тих випадках, коли інші методи не дають чітких результатів або коли існують серйозні підозри щодо іншого стану або захворювання, що потребує більш детальної оцінки.

Диференційна діагностика алергічного риніту

Диференційна діагностика алергічного риніту важлива для виявлення відмінності цього стану від інших форм риніту та назальних симптомів. Ось деякі стани, які можуть викликати симптоми, схожі з алергічним ринітом:

  1.  Вазомоторний риніт: характерні симптоми, аналогічні таким алергічного риніту, включаючи закладеність носа, чхання і нежить. Однак на відміну від алергічного риніту, вазомоторний риніт не викликаний алергенами.
  2.  Хронічний синусит: це запалення додаткових пазух носа, яке триває 12 тиж або більше. Симптоми включають закладеність носа, головний біль, лицьовий біль та постійні виділення з носа.
  3.  Назофарингіт: катаральне запалення слизових оболонок носової порожнини та глотки. Симптоми включають закладеність носа, головний біль та біль у горлі.
  4.  Інші форми риніту: деякі лікарські засоби, а також гормональні зміни в організмі людини можуть призводити до розвитку риніту, що імітує симптоми алергічного риніту.

Діагностика цих станів може включати риноскопію, цитологічне дослідження мазка з носа, КТ носа та придаткових пазух та алергічні тести.

Встановлення правильного діагнозу є важливим для вибору найбільш ефективного лікування. Наприклад, якщо нежить викликаний алергенами, лікування може насамперед включати уникнення цього алергену, застосування антигістамінних препаратів та/або глюкокортикостероїдів (ГКС), або, можливо, проведення алергеноспецифічної імунотерапії (АСІТ). Якщо нежить викликаний неалергічним ринітом, лікування може включати промивання носа сольовими розчинами (ізотонічними або гіпертонічними), застосування судинозвужувальних засобів, назальних стероїдів, а при приєднанні бактеріальної інфекції — спреїв з антибіотиками або антибіотиків системної дії.

Профілактика алергічного риніту

Профілактика алергічного риніту включає низку стратегій, спрямованих на зниження експозиції алергенів та запобігання первинному розвитку алергічного риніту.

  1.  Контроль довкілля: мінімізація контакту з алергенами — це ключовий елемент профілактики. Це можуть бути регулярне прибирання будинку для зменшення пилу та плісняви, використання спеціальних покривал для матраців та подушок для боротьби з кліщами тощо.
  2.  Здоровий спосіб життя: правильне харчування, регулярне виконання фізичних вправ та підтримання здорової маси тіла — знижує ризик розвитку алергічного риніту.
  3.  Відмова від куріння: куріння може збільшити вираженість алергічних реакцій та симптомів алергічного риніту. Уникнення пасивного куріння також є важливим.
  4.  Профілактичне лікування: у деяких випадках лікарі можуть рекомендувати профілактичне лікування, наприклад, приймати антигістамінні препарати протягом сезону пилку, щоб запобігти появі симптомів.
  5.  Імунотерапія: в осіб із тяжким алергічним ринітом, які не реагують на інші види лікування, проводять імунотерапію (так зване щеплення від алергії), яка може допомогти знизити реакцію організму на алергени.

Крім цих стратегій, регулярні медичні огляди важливі для раннього виявлення та лікування алергічного риніту.

Лікування алергічного риніту

Лікування алергічного риніту включає кілька стратегій, що ґрунтуються на ступені тяжкості симптомів та типі алергену, який викликає реакцію. Головні методи лікування такі:

  1. Уникнення алергенів: це може бути найефективніший спосіб керування алергічним ринітом. Уникати пилу, плісняви, пилку та інших алергенів, що викликають симптоми захворювання.
  2. Фармакологічне лікування: застосування різних препаратів, таких як антигістамінні засоби, стероїдні назальні спреї, деконгестанти та препарати, призначені для симптоматичного лікування (закладеність носа або чхання). Наприклад, це можуть бути такі лікарські засоби: лоратадин, дезлоратадин, цетиризин, фексофенадин, флутиказону фуроат, мометазон та інші.
  3. Імунотерапія: у деяких випадках лікарі можуть рекомендувати імунотерапію, проведення якої допомагає зменшити вираженість реакції організму на алергени. Це зазвичай передбачає регулярні ін’єкції алергену під шкіру протягом кількох років.
  4. Хірургічне втручання: в окремих випадках, коли інші методи лікування виявляються неефективними, може знадобитися хірургічне втручання. Наприклад, проведення таких процедур, як поліпектомія (видалення поліпів у носі) або хірургічна корекція аномалій носа (корекція викривлення носової перегородки), які можуть посилювати симптоми алергічного риніту.

Фармакологічне лікування алергічного риніту

Фармакологічне лікування алергічного риніту включає застосування декількох класів препаратів для зменшення вираженості симптомів захворювання.

  1. Антигістамінні препарати — це перша лінія лікування алергічного риніту, препарати цієї групи блокують дію гістаміну на Н1-рецептори за механізмом конкурентного інгібування (гістамін — хімічна речовина, що виділяється в організмі під час алергічної реакції). Наприклад, лоратадин, дезлоратадин, цетиризин, левоцетиризин, фексофенадин, рупатадин, біластин.
  2. Кортикостероїдні назальні спреї: ці препарати зменшують вираженість запалення та набряку слизової оболонки в носових ходах. Наприклад, флутиказону фуроат, мометазону фуроат, будесонід, беклометазон, флутиказону пропіонат.
  3. Деконгестанти: препарати зменшують вираженість набряку в носових ходах та вираженість закладеності. Наприклад, псевдоефедрин, фенілефрин, нафазолін, ксилометазолін, оксиметазолін, тетризолін, тимазолін.
  4. Антилейкотрієнові препарати: похідні лейкотрієну, такі як монтелукаст, можуть бути призначені для лікування алергічного риніту, особливо у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою.
  5. Місцеві антигістамінні спреї: препарати, такі як азеластин, левокабастин, застосовують у формі крапель/спрею для закапування/забризкування в очі/ніс для швидкого зменшення вираженості симптомів захворювання.
  6. Спреї з натрію кромоглікатом: стабілізують мембрани гладких клітин після того, як вони піддавалися дії антигенів, таким чином запобігаючи вивільненню медіаторів запалення.

Однак необхідно пам’ятати, що рішення про вибір конкретного препарату або комбінацію препаратів повинно ґрунтуватися на тяжкості симптомів, віці пацієнта, загальному стані здоров’я та можливих побічних ефектах препарату. Тому перед проходженням лікування необхідно проконсультуватися з лікарем, який призначить схему ефективної терапії для конкретного пацієнта.