Цистицеркоз: детально
Цистицеркоз — це паразитарне захворювання, яке належить до групи біогельмінтозів. Його причина — личинки (цистицерки) стрічкового хробака Taenia solium, або свинячого ціп’яка. Біогельмінтоз передбачає, що життєвий цикл розвитку паразита обов’язково включає етап розвитку всередині організму інших живих істот, крім людини. У більшості паразитарних захворювань людина є кінцевим господарем, хоча іноді вона виступає у ролі проміжного господаря. Цистицеркоз належить саме до такої патології.
Захворювання характеризується паразитуванням цистицерків у шкірі, підшкірній клітковині, м’язах, головному та спинному мозку, очах, рідше — у внутрішніх органах та кістках.
Найчастіше цистицеркоз ускладнює перебіг теніозу — ще одного гельмінтозу, також зумовленого свинячим ціп’яком. Зараження людини відбувається при вживанні м’яса хворої свині, яке не пройшло належної термічної обробки. В організм людини потрапляють життєздатні цистицерки, які у кишечнику трансформуються у дорослі особини. У деяких випадках цистицеркоз розвивається самостійно.
Нові випадки гельмінтозу реєструють у країнах Африки, Азії, Центральної та Південної Америки. Для Європейського континенту характерна спорадична захворюваність.
Етіологія цистицеркозу
Збудник захворювання — Cysticercus cellulosae — личинка (цистицерка) свинячого ціп’яка. Личинка знаходиться в бульбашці з прозорою рідиною, розміри якої становлять 0,5–0,8 см. Головка личинки прикріплена до внутрішньої стінки бульбашки за допомогою гачків та сисалець.
Проміжним господарем паразита є людина (при теніозі — свиня). У його організмі плоскі черв’яки проходять послідовне перетворення на личинкову стадію. Біологічний цикл розвитку Taenia solium при цистицеркозі схематично можна описати так:
- зараження відбувається при попаданні яєць свинячого ціп’яка (онкосфер) у шлунок людини з брудних рук, інфікованої їжі або при блюванні хворих на теніоз. У цьому випадку онкосфери виділяються статевозрілими особинами нематод, що знаходяться у травному тракті. Вони можуть закидатися (регургітувати) з кишечнику в шлунок під час блювання;
- онкосфера переміщається шлунково-кишковим трактом, де під дією кислоти шлункового соку, жовчі, ферментів відбувається руйнування її оболонки;
- зародок Taenia solium, який знаходився в яйці, потрапляє в слизову оболонку кишки, далі проникає у кровотік;
- зі струмом крові зародки розносяться організмом, проникаючи в різні органи та тканини;
- у тканинах зародки паразита трансформуються в цистицерки (Cysticercus cellulosae). Личинки здатні виживати протягом кількох років (у медичній літературі описані випадки, коли цистицерки зберігали життєздатність понад 17 років).
У дослідженнях встановлено поліморфізм цистицерків. Залежно від локалізації змінювалася форма паразиту:
- у шкірі та підшкірній клітковині людини цистицерки набувають круглої або овальної форми;
- у м’язовій тканині — поздовжньо витягнуті, що нагадують веретено;
- у мозкових шлуночках личинки кулястої форми;
- у м’якій мозковій оболонці личинка паразита має вигляд витягнутого міхура з розгалуженнями та потовщеннями, що досягають 25 см.
Патогенез цистицеркозу
Cysticercus cellulosae зумовлюють комплексний негативний вплив на організм людини:
- механічне здавлення тканин — у результаті розвивається запальна відповідь, утворюються набряки, погіршується кровообіг, порушується функція органів;
- токсико-алергічна дія — білки паразита, а також продукти життєдіяльності хробаків сенсибілізують організм (сенсибілізація особливо виражена у дітей. Дитячий організм більш чутливий до чужорідних антигенних агентів);
- масова загибель цистицерків із порушенням цілісності капсули є причиною розвитку анафілактичного шоку.
Клінічна картина цистицеркозу
Симптоми цистицеркозу різноманітні, оскільки личинки Taenia solium здатні паразитувати в багатьох органах людини. Більш детальна інформація про клінічні прояви захворювання наведена в таблиці.
Таблиця. Особливості клінічних ознак цистицеркозу при різній локалізації
| Шкірні покриви, підшкірна клітковина, м’язи | При ураженні шкіри, підшкірної клітковини або скелетних м’язів у ділянці грудей чи спини поступово розвиваються поодинокі або множинні вузли щільної еластичної консистенції. Після загибелі паразита вузли стають більш щільними, помірно болісними. Зміна щільності пов’язана зі звапнінням капсули. Пальпаторно вони можуть визначатися протягом багатьох років, хоча деякі розсмоктуються. |
| Нервова система | При ураженні головного та спинного мозку перебіг захворювання стає тяжким, прогноз для пацієнта — серйозним. Зберігається постійна загроза раптової смерті. Частота нейроцистицеркозу, за деякими даними, досягає 80% від загальної кількості випадків цього гельмінтозу. Найчастіше личинки проникають у тканину головного мозку, викликаючи:
При блокуванні лікворних шляхів розвивається гіпертензійний синдром:
Больовий синдром часто провокує зміну положення голови, тому хворі нерідко шукають положення, при якому біль зникає або стає менш вираженим. На початковій стадії гельмінтозу перераховані вище прояви зазвичай нестійкі, вони самостійно проходять за короткий час, потім раптово розвиваються знову: повна ремісія змінюється гострими неврологічними і психічними розладами. З часом епізоди загострень починають превалювати над періодами ремісії. При тяжкій формі нейроцистицеркозу періоди ремісії можуть бути зовсім відсутніми. Також зростає ризик настання раптової смерті. |
| Очі | Офтальмологічні симптоми цистицеркозу різноманітні. Личинки паразита можуть стати причиною розвитку:
|
| Серце | Основний симптом, який фіксується у більшості пацієнтів із ураженням серця, — порушення серцевого ритму. Личинки паразита можуть проводити електричну провідність серцевого м’яза. Цистицеркоз серця викликає:
Порушення ритму супроводжується дискомфортом, задишкою, слабкістю та іншими ознаками, пов’язаними з порушенням кровообігу. Крім порушення серцевого ритму, хворі часто скаржаться на біль або дискомфорт у серці. При масованому ураженні серцевого м’яза личинками паразита виникає серцева недостатність, для якої характерні:
|
| Печінка | Симптоми цистицеркозу печінки варіюють залежно від ступеня інвазії:
|
| Кісткова тканина | Системний цистицеркоз може супроводжуватись ураженням кісток. У цих випадках можливі такі симптоми:
|
Діагностика цистицеркозу
У діагностиці захворювання важливо враховувати епідеміологічні дані, анамнез (чи розвинувся цистицеркоз на тлі теніозу або як самостійний гельмінтоз), клінічну картину (чергування періодів загострень та ремісій з поступовим скороченням тривалості останніх), результати лабораторних та інструментальних досліджень.
Діагностика цистицеркозу шкіри, підшкірної клітковини та м’язів
Захворювання тривалий час може мати безсимптомний перебіг, тому встановлення діагнозу в такому разі — складне завдання. Основними діагностичними методами є:
- біопсія — процедура, при якій береться зразок тканини для подальшого аналізу. Біопсія дозволяє підтвердити наявність цистицерків у шкірі, підшкірно-жировій клітковині, м’язовій тканині та визначити ступінь ураження;
- рентгенологічне дослідження — рентгенівські промені використовують для створення зображень внутрішніх структур тіла. Характерна ознака захворювання — веретеноподібні тіні, що являють собою звапнілі капсули цистицерка. Вони не завжди свідчать про гострий перебіг: на процес кальцифікації необхідно 4–5 років від моменту зараження.
Діагностика цистицеркозу головного мозку та очей
Напрями діагностики включають:
- неврологічне обстеження з виявленням симптомів ураження центральної нервової системи;
- збирання епідеміологічних даних та анамнезу, у тому числі можливе попереднє зараження теніозом;
- рентгенографію;
- ангіографію — введення контрастної речовини в судини головного мозку та подальше рентгенівське дослідження для оцінки кровотоку;
- пневмоенцефалографію — у рідину, що заповнює черепно-спинномозковий простір, вводиться повітря, щоб покращити візуалізацію структур головного мозку;
- ультразвукове дослідження головного мозку;
- комп’ютерну томографію голови (при підозрі на ураження головного мозку) чи спинного мозку;
- електроенцефалографію — метод реєстрації електричної активності мозку;
- офтальмоскопію — дослідження очного дна з використанням офтальмоскопа.
Для лабораторної діагностики цистицеркозу використовують такі дослідження:
- цитологія ліквору — аналіз клітинного складу ліквору для виявлення запальних змін. Плеоцитоз (підвищена кількість клітин) — індикатор інфекції;
- визначення концентрації білка та глюкози в лікворі;
- дослідження ліквору на наявність антитіл — дозволяє визначити наявність антитіл до антигенів паразита в центральній нервовій системі;
- імуноблотинг та імуноферментний аналіз — методика для виявлення антитіл до цистицеркозних антигенів у плазмі крові. Позитивні результати свідчать про контакт з паразитом, а титри, що наростають, — про активність інвазії;
- полімеразна ланцюгова реакція — метод має високу чутливість і специфічність.
Діагностика цистицеркозу внутрішніх органів
При підозрі на паразитарний гельмінтоз внутрішніх органів використовуються практично всі перераховані вище методи лабораторної та інструментальної діагностики. Потрібен комплексний підхід та поєднання різних методів для точного визначення локалізації личинок цистицерку, ступеня інвазії.
Лікування цистицеркозу
Лікування цистицеркозу — складне завдання, особливо у випадках паразитування личинок у головному мозку. Детальний клінічний посібник, випущений Американським товариством інфекційних захворювань (Infectious Diseases Society of America — IDSA) та Американським товариством тропічної медицини та гігієни (American Society of Tropical Medicine and Hygiene — ASTMH) у 2017 р., передбачає 3 основні напрямки:
- зниження активності запального процесу в нервовій тканині;
- запобігання судомам (при високому ризику їх виникнення);
- нормалізація внутрішньочерепного тиску.
Для зменшення вираженості запалення та зниження підвищеного внутрішньочерепного тиску в лікуванні нейроцистицеркозу активно застосовують кортикостероїди (преднізон у добовій дозі до 60 мг або дексаметазон у дозі 12–24 мг на добу per os).
Пацієнтам із судомами рекомендується застосування традиційних антиконвульсантів, наприклад, карбамазепіну в максимальній добовій дозі 1600 мг, розподіленій на 3–4 прийоми. Профілактичне призначення препаратів цієї групи розглядається для осіб з високим ризиком розвитку судом.
У разі підвищеного внутрішньочерепного тиску або розташування цистицерків усередині мозкових шлуночків потрібне нейрохірургічне втручання.
При призначенні антигельмінтної терапії перевагу надають альбендазолу в дозі 15–25 мг/кг маси тіла per os. Тривалість курсу лікування сягає 21 день. Альтернативний протигельмінтний препарат — празиквантел. Рекомендована добова доза становить 50 мг/кг маси тіла. Лікарський засіб приймають внутрішньо 3 рази на добу під час їди. Курс лікування празиквантелом становить 15 днів. При множинних вогнищах ураження головного мозку застосовують комбіновану схему, яка включає альбендазол та празиквантел.
Лікування не проводять при локалізації личинок паразитів у м’яких тканинах, внутрішніх органах, якщо у пацієнта не діагностують ознак механічного подразнення або функціональних розладів. Це пов’язано з тим, що призначення антигельмінтних препаратів зумовлює загибель паразитів з вивільненням великої кількості антигенних продуктів (утворюються в процесі розпаду паразиту) та високою ймовірністю розвитку алергічних реакцій, аж до анафілактичного шоку. Пацієнти з такою локалізацією личинок стрічкового хробака потребують періодичного спостереження.
Профілактика цистицеркозу
Профілактика цистицеркозу у людини — це комплекс заходів, спрямованих на зниження ризику зараження паразитом та контроль його поширення:
- санітарно-просвітницька робота — інформування населення, особливо в ендемічних районах, про причини та механізми передачі гельмінтозу;
- гігієнічні звички — дотримання правил гігієни (регулярне миття рук після контакту з ґрунтом, тваринами або сирими продуктами) знижує ймовірність попадання яєць паразита в організм людини;
- правильна обробка їжі — під час ретельної теплової обробки свинини знищуються личинки нематод, що запобігає зараженню та розвитку теніозу;
- ветеринарні заходи — дегельмінтизація тварин, контроль за умовами утримання, виключення доступу до людських фекалій;
- контроль забруднення води та ґрунту — регулярний моніторинг якості води та ґрунту в ендемічних районах допомагає виявляти можливі джерела забруднення;
- медичне спостереження — регулярні медичні огляди населення в ендемічних районах та раннє виявлення заражених осіб сприяють зниженню поширення гельмінтозу та роблять прогноз захворювання більш сприятливим.
Прогноз цистицеркозу
Прогноз захворювання значною мірою залежить від локалізації личинок паразиту: при цистицеркозі шкіри та м’яких тканин він сприятливий, проте ураження центральної нервової системи, очей та внутрішніх органів ускладнює перебіг та робить прогноз несприятливим.
Крім локалізації важливими факторами, що впливають на прогноз, є кількість та розмір цистицерків, наявність ускладнень.