Отруєння борною кислотою

Отруєння борною кислотою — це екзогенна інтоксикація, спричинена одномоментним прийомом 15-20 г речовини або її поступовим вживанням у менших дозах. Для дітей небезпечний прийом 4-5 грамів. Основні симптоми: блювання та нудота, біль у животі, діарея, порушення функції видільної системи, серця та судин, колапс, шок. Патологія діагностується на підставі анамнезу, загальної клінічної картини та аналізу крові на електроліти. Лікування неспецифічне, спрямоване на якнайшвидше видалення отрути з організму та підтримання життєво важливих функцій.

Перші згадки про отруєння борною кислотою відносяться до 1881, коли в результаті її прийому всередину загинула дитина. Пізніше у кількох європейських журналах з’явилися дані про смерть ще більш як 200 дітей. Це стало можливим через велике поширення кислоти та її розчинів як засобів антисептичної обробки шкіри. Сьогодні подібне практично не трапляється. З’явилося багато малотоксичних протимікробних медикаментів, що призвело до зниження популярності препаратів на основі бору. Рідкісні випадки спостерігаються в регіонах з низьким рівнем медичної грамотності населення.

Смертельне отруєння борною кислотою у дорослого розвивається при концентрації речовини у крові понад 70-80 мкг/мл. Такий обсяг миттєво може надійти в організм тільки при його цілеспрямованому прийомі. Клініка гострої інтоксикації відзначається у людей, які вчинили спробу суїциду з використанням засобів, що містять бор. Потерпілий вживає препарат у формі порошку чи концентрованого водного розчину. Практика показує, що кількість подібних випадків зникає мало. До інших можливих причин належать:

• Аварії на виробництві. H3BO3 активно використовується у багатьох галузях промисловості – при виготовленні флюсів для паяння, захисних покриттів для деревини, буферних розчинів. Якщо на підприємстві відбувається аварія, виникає ризик витоку компонента та хімічної поразки працівників. Висококонцентрована речовина потрапляє на шкіру, слизові оболонки та дихальні шляхи, викликаючи їх подразнення.
• Самолікування. Найпоширеніша причина хронічних отруєнь. Інтоксикація розвивається у немовлят, матері яких обробляють засобом соски перед годуванням або обполіскують їм пустушки. Тяжкі гострі форми екзотоксикозу – результат застосування рецептів народної медицини, що мають на увазі прийом засобу всередину.
• Використання інсектицидів. Деякі рідини для боротьби з комахами містять борну кислоту. Розпорошення їх у повітрі у вигляді аерозолю з подальшим вдиханням може спровокувати появу симптомів інтоксикації. Отруйними властивостями володіють і окремі добрива, які використовуються для підживлення кімнатних рослин. Недотримання техніки безпеки під час роботи з ними підвищує ризик позаштатних ситуацій.
• Помилковий прийом. Зовні порошок нагадує підсолоджувач. Крім того, він не має яскравого специфічного запаху та смаку, який дозволив би одразу відрізнити його від харчового продукту. Літні люди, хворі, які страждають на порушення нюху і смаку, а також пацієнти із захворюваннями психіатричного профілю можуть вжити кислоту в їжу, прийнявши її за цукор.

Розпад кислоти в організмі призводить до вивільнення бору — загальноклітинної отрути, що в першу чергу вражає тканини нервової, кровотворної та сечовидільної системи. Цитотоксичний вплив пригнічує мозок, знижує судинний тонус, проявляється гіпотонією. Отруєння борною кислотою супроводжується розвитком ацидозу, порушенням діяльності всіх рецепторних систем, загальним розладом регуляції. У тяжких випадках відзначається зниження функції нирок та печінки, виникають порушення коронарного ритму. Тривале споживання малих доз проявляється ослабленням гемопоезу.

Внаслідок вдихання кислотного аерозолю у складі повітря розвивається подразнення дихальних шляхів із відповідними зовнішніми проявами. Можливий набряк легень. Хронічне отруєння борною кислотою призводить до безпліддя у представників обох статей. Особливо небезпечний прийом препарату вагітними жінками, оскільки з’єднання має ембріотоксичну дію навіть у дозуваннях, які не завдають шкоди дорослій людині. Виникає ризик уроджених каліцтв, неправильного формування внутрішніх систем плода, його загибелі.

Існує кілька критеріїв класифікації: з причин (суїцидальні, випадкові), умов виникнення (побутові, промислові), тяжкості стану пацієнта (легкий, середньоважкий, тяжкий, вкрай тяжкий). Крім того, патологія поділяється за шляхами проникнення отрути (інгаляційна, пероральна, трансдермальна, ін’єкційна). Один із основних варіантів систематизування – характер інтоксикації. Вирізняють такі варіанти течії:

1. Гострий. Діагностується при одномоментному надходженні великої кількості токсиканту. Відрізняється вираженою клінічною картиною, значними порушеннями у роботі організму. Створює максимально високий вітальний ризик. Як правило, виникає при пероральному вживанні насиченого препарату або знаходженні в зоні з концентрацією кислоти у повітрі понад 10 мг/м³.
2. Підгострий. Характерною особливістю є поява симптоматики після вживання кількох порівняно невеликих, але токсичних доз отруйної речовини протягом короткого проміжку часу (1-3 дні), поступове її посилення. Протікає з вираженими зовнішніми проявами, проте легше, ніж гострий різновид.
3. Хронічне. На початковому етапі клінічна картина незрозуміла, ознаки патології виражені слабо. Наявні симптоми можуть посилюватися в міру накопичення ксенобіотика в організмі або утримуватись на одному рівні тривалий час. Приводить до поступового формування ниркової недостатності, зниження розумових здібностей, при інгаляційному введенні до хронічного катару верхніх дихальних шляхів.

Клінічні прояви відрізняються залежно від віку пацієнта, характеру отруєння та способу потрапляння отрути до організму. При роботі в зараженій зоні та регулярній інсталяції препарату у високій концентрації на шкіру відзначається поява екземи, рясне відшарування верхніх шарів епідермісу. Повністю або частково втрачається волосяний покрив. Речовина здатна всмоктуватися в кровотік, тому довготривалий контакт із нею стає причиною системного ураження.

Загальна симптоматика відрізняється різноманіттям. При підгострих формах спостерігається біль у шлунку, цефалгія, нудота, блювання, відчуття серцебиття, порушення розумових здібностей. Об’єктивно визначаються еритематозні висипання на шкірі, блідість, яка зумовлена ​​виникненням анемії. Гострі різновиди проявляються вираженою клінікою: гіперпірексією центрального походження, тонічними судомами, психомоторним збудженням, пригніченням психічної активності, що змінюється, тахікардією, зниженням АТ, гострими порушеннями серцевого ритму, колапсом.

Вогнищеві симптоми інгаляційного отруєння – гіперемія, набряклість слизових носа, рота, гортані, бронхів, сухий дратуючий кашель, що переходить у продуктивну форму. Можливий бронхообструктивний синдром із виникненням експіраторної чи змішаної задишки, зниженням показників парціального тиску кисню, явищами помірної гіпоксії. Найбільш важкий варіант перебігу – набряк легенів характеризується виникненням вологих хрипів, кашлем, ознаками дихальної недостатності (вимушене становище, дифузний ціаноз шкіри, задишка).

Основна небезпека – розвиток поліорганної недостатності з ураженням нирок, печінки та серцево-судинного апарату. Виникає олігурія чи анурія, накопичуються продукти обміну речовин, тривалий час зберігається висока концентрація бору. Далі відбувається каскад взаємозалежних патологічних реакцій, результатом яких стає загибель постраждалого. ПОН супроводжується 10-15% випадків своєчасно пролікованого борного екзотоксикозу та 50-60% тяжких отруєнь за відсутності детоксикації. Середній термін розвитку вітальних ускладнень – 5-7 доба хвороби.

Первинний діагноз ставить лікар швидкої медичної допомоги, терапевт чи педіатр, якого звернувся хворий. Точнісінько визначити токсичний агент вдається не завжди. У стаціонарі проводиться лабораторне та інструментальне обстеження. Диференціювати патологію потрібно з іншими отруєннями, кардіогенним набряком легені, шкірними захворюваннями, гострою серцево-судинною недостатністю нетоксичного генезу. Показано такі методи оцінки стану:

• Фізикальні. Частота пульсу >90-95 уд/хв, наповнення та напруга слабка, АТ різко знижений, ЧДД 18-25 і більше на хвилину, шкіра бліда, при зневодненні суха на дотик. Тургор знижений, визначається зниження критичності мислення, є пригнічення свідомості або психомоторне збудження. При набряку легені вислуховуються великопухирчасті хрипи, пацієнт зляканий, покритий потім, шкірні ціанотичні покриви.
• лабораторні. Рівень гемоглобіну менше 110-115 г/літр у жінок та 130 г/л у чоловіків. Показник сатурації <94-95%, креатинин крови >120-122 мкмоль, сечовина >8-10 ммоль. Відзначаються електролітні розлади, зсув pH в кислу сторону. АлАТ>40, АсАТ>26, ЛДГ>200-280. Концентрація бору в плазмі значно перевищує максимально допустиму цифру 100 мкг/л.
• Інструментальні. На ЕКГ відзначається скорочення інтервалу RR, різниця у часі між шлуночковими комплексами понад 0,3 секунди, трансформація форми, блокади провідності. При хронічній інтоксикації виникають зміни на ЕЕГ: переважання альфа-ритмів у тім’яно-потиличних відведеннях, зменшення їхньої амплітуди. При набряку легень на оглядовій рентгенографії проглядаються вогнищеві тіні, що зливаються між собою.

Специфічне лікування відсутнє. Проводяться заходи підтримки життєдіяльності пацієнта. На догоспітальному етапі здійснюється очищення шлунка великою кількістю води, промивання слизових 4% розчином гідрокарбонату натрію. При судомах чи психомоторному збудженні вводяться бензодіазепіни. Дихальна недостатність є показанням для переведення потерпілого на ШВЛ. При набряках легені дихальну суміш пропускають через пари етилового спирту. Може знадобитися використання антиаритмічних ЛЗ, кардіотоніків, глюкокортикостероїдних гормонів.

Основний метод детоксикації – форсований діурез. Деяка частина кислоти виводиться з фекаліями, тому обґрунтовано введення проносних. Тяжкі отруєння вимагають екстракорпорального очищення – гемо-і перитонеального діалізу. При анемії виконується трансфузія еритроцитарної маси. При зневодненні здійснюється об’ємне вливання сольових розчинів. В окремих випадках застосовується свіжозаморожена плазма. На етапі відновлення, а також при легких інтоксикаціях лікування проводять за допомогою питного, введення сечогінних, ентеральних сорбентів.

Прогноз сприятливий при отруєннях легкого та середнього ступеня важкості. Своєчасно розпочаті лікувальні заходи дозволяють запобігти розвитку ускладнень. Підвищена концентрація бору зберігається протягом 8-10 тижнів, після чого показник приходить у норму. Тяжке отруєння підвищує ймовірність поліорганної недостатності до 50%, а летальність – до 70% від усіх випадків ПОН. Відстрочені наслідки, пов’язані з ураженням центральної нервової системи, спостерігаються у 20% випадків.

Щоб запобігти отруєнню борною кислотою, слід дотримуватися техніки безпеки при роботі з хімічними сполуками, використовувати засоби захисту органів дихання під час обприскування рослин інсектицидами та добривами. Вдома кислота повинна зберігатися в закритих шафах, куди не мають доступу діти, люди похилого віку, особи з психічними захворюваннями. Не слід застосовувати препарат для обробки великих поверхонь тіла. З цією метою доцільно використовувати сучасні та безпечні розчини на основі хлоргексидину.