Травми ковтки

Травми ковтки – Зовнішні та внутрішні пошкодження глотки, які виникають при ударі, пораненні вогнепальною зброєю, тупим або гострим предметом, хімічному та термічному впливі. Травми глотки можуть супроводжуватися порушенням ковтання та голосової функції, дихальними розладами, парезами гортані, масивною кровотечею, ліквореєю з носа, підшкірною емфіземою шиї. Можливе поєднання травми глотки з пошкодженням хребта та спинного мозку, приносових пазух, ґратчастої кістки. Основу діагностики травм глотки складають рентгенологічні та ендоскопічні дослідження, аналіз голосоутворюючої функції, бактеріологічне дослідження мазка із зіва. Лікування травм глотки включає зупинку кровотечі, знеболення, протишокові та інфузійні заходи, протинабрякову та протизапальну терапію, антибактеріальне та дезінтоксикаційне лікування; за необхідності проводяться хірургічні втручання.

Травми глотки включають розриви її стінок, контузії та здавлення тканин глотки, переломи під’язикової кістки, осколково-кульові та ріжучо-колючі поранення, термічні опіки гарячою парою та хімічні опіки, будь-які механічні пошкодження глотки зсередини від подряпини. Травми глотки можуть бути обумовлені впливом шкідливого фактора зовні через тканини шиї або його проникненням усередину глотки через ротову порожнину або ніс.

За участю глотки здійснюються дві життєво необхідні функції організму – дихальна та поживна. Поруч із ковткою в шиї розташовані великі нервові стовбури (симпатичні стовбури та ганглії, блукаючий нерв), шийний відділ хребта, стравохід та магістральні судини (сонні артерії). Тому травми глотки можуть призводити до серйозних наслідків і без надання медичної допомоги стати причиною смерті.

Усі травми глотки в отоларингології поділяються на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.

• Зовнішні поранення глотки частіше відбуваються у воєнний час. Вони небезпечні масивною зовнішньою кровотечею та інфікуванням. Останнє може призвести до розвитку гнійних процесів у м’яких тканинах (заглотковому абсцесі, парафарингеальному абсцесі, флегмоні). Поширюючись по міжм’язових просторах шиї, гнійне запалення може дійти середостіння і викликати медіастиніт.
• Внутрішні травми горлянки зазвичай викликані потраплянням до неї стороннього тіла, хімічної речовини, гарячої рідини чи пари. Як правило, вони мають локальний характер, обмежуються слизовою оболонкою і не настільки небезпечні, як зовнішні поранення глотки. Однак у деяких випадках внутрішні травми глотки бувають настільки глибокими, що викликають її прорив. Внутрішні травми глотки можуть бути ускладненням деяких медичних маніпуляцій: бужування стравоходу, видалення стороннього тіла глотки або гортані та ін.

Залежно від того, яким фактором була викликана травма глотки, виділяють тупі травми, хімічні та термічні опіки, колото-різані та вогнепальні поранення, травмування стороннім тілом глотки. За розташуванням розрізняють травми носоглотки, ротоглотки та гортаноглотки. Крім того, травми глотки класифікують на побутові, виробничі та отримані у воєнний час.

Виділяють також поєднані травми глотки, що являють собою пошкодження глотки і розташованих поряд з нею анатомічних утворень, і комбіновані травми глотки, що виникають внаслідок дії відразу декількох факторів, що пошкоджують. Поєднаними є зовнішні травми глотки, оскільки перш ніж травмувати глотку, фактор, що ушкоджує, проходить через м’які тканини шиї або обличчя.

Основними ознаками травм глотки є: наявність отвору ранового; кровотеча з рани, рота чи носа (при травмах носоглотки); виражений больовий синдром; порушення голосоутворення (при поєднанні з травмами гортані) та ковтання; розлад дихання, який може бути спричинений переломом під’язикової кістки, пошкодженням м’язів глотки, западенням язика. Для травм глотки характерне бульбашка крові, що відбувається в раневому каналі, коли постраждалий намагається зробити видих при затиснутому носі та закритому роті. Вузький рановий канал та розвиток набряку гортаноглотки можуть призвести до появи підшкірної емфіземи. Посттравматичний набряк гортаноглотки може спричинити гострий стеноз гортані.

Травми глотки можуть супроводжуватися пошкодженням розташованих поруч із нею нервових стовбурів, у результаті можливо виникнення парезів гортані, порушень артикуляції, афагії і навіть зупинка дихання. Травми носоглотки можуть поєднуватися з пошкодженнями ґратчастої кістки, лобової та клиноподібної пазух носа. При подібних травмах глотки найчастіше відзначається профузна носова кровотеча, витікання ліквору з носа, непритомність, коматозний стан. Поєднання травм глотки з хребетно-спинномозковою травмою в шийному відділі в переважній більшості випадків призводять до швидкого смерті.

Летальний результат травми глотки може бути обумовлений рясною крововтратою, механічною асфіксією, рефлекторною зупинкою дихання, травматичним шоком. Якщо цього не сталося і постраждалий вижив, то в наступному періоді йому може загрожувати загибель від інфекційних ускладнень (флегмони шиї, медиастиніту, сходу, перихондриту горла, сепсису) і аррозивної кровотечі. Травми носоглотки часто ускладнюються розвитком євстахіїту або гемотимпануму, що призводять до гострого середнього отиту та розвитку приглухуватості.

Діагностикою зовнішніх травм горлянки займаються переважно травматологи. При цьому важливе значення мають огляд рани та ранового каналу, визначення характеру поранення (проникаюче або непроникне), об’єктивна оцінка ступеня тяжкості стану потерпілого.

У діагностиці зовнішніх травм глотки для визначення їх характеру та ступеня пошкоджень можуть застосовуватися рентгенологічні дослідження та комп’ютерна томографія глотки, МРТ та УЗД м’яких тканин шиї, рентгенографія хребта, КТ приносових пазух та КТ черепа. У невідкладних випадках діагностика травми горлянки проводиться інтраопераційно.

Пацієнти з внутрішніми побутовими травмами частіше звертаються до отоларинголога. З діагностичною метою їм проводять фарингоскопію, риноскопію та ларингоскопію, бакпосів матеріалу з глотки, дослідження голосової функції (стробоскопію, фонетографію, електроглоттографію).

Перша допомога при травмах глотки полягає у зупинці кровотечі та відновленні проходження повітря у дихальні шляхи. Зупинити кровотечу можна шляхом пальцевого притискання сонної артерії і накладання спеціальної пов’язки, що давить. Відновлення дихання необхідне при асфіксії та проводиться шляхом трахеотомії. Подальші заходи щодо лікування травми глотки проводяться після госпіталізації потерпілого.

У стаціонарних умовах здійснюється ревізія рани та її первинна хірургічна обробка, протишокові заходи, ендоскопічне видалення сторонніх тіл глотки. З профілактичною метою потерпілому з травмою глотки вводять протиправцеву сироватку.

При рясній носовій кровотечі роблять задню тампонаду носа. Якщо травма горлянки супроводжується профузною кровотечею, показано перев’язування зовнішньої сонної артерії. При порушеннях дихання з загрозою асфіксії та при розладах ковтання, що супроводжуються небезпекою потрапляння їжі та крові в дихальні шляхи з розвитком аспіраційної пневмонії, вдаються до трахеостомії. Живлення пацієнтів з порушеннями ковтання виробляють через шлунковий зонд, що вводиться через ніс.

Залежно від характеру травми глотки та стану пацієнта проводиться комбінована медикаментозна терапія, що включає знеболювальні та протизапальні препарати, антибіотикотерапію, протинабрякове та дезінтоксикаційне лікування, трансфузійні заходи. Значні травми глотки можуть вимагати подальшого відновлення шляхом хірургічної реконструкції або пластики.